Конотоп: Історія
=== Рання історія та заснування ===
Точний рік появи Конотопа й досі невідомий, однак конотопський краєзнавець Іван Лисий припускав, що раніше на місці Конотопа існувало літописне місто Липовицьк, що було центром однойменного князівства. Крім того, археологічні дослідження 1997—1998 років допускають можливість існування тут поселення доби Чернігівського князівства.
Після занепаду Київської Русі землі Конотопщини в XIV столітті за князювання Ольгерда приєднані до Великого князівства Литовського. За підсумками литовсько-московської війни та укладеного Благовіщенського перемир'я 1503 року вони перейшли до складу Московського князівства. Понад століття потому, відповідно до Деулінського перемир'я 1618 року, що завершило польсько-московську війну, територія відійшла до Корони Королівства Польського і стала предметом прикордонних суперечок між Річчю Посполитою та Московією. Укладення Поляновського миру (1634) дало початок розмежуванню земель між Річчю Посполитою та Московським царством. У ході встановлення кордонів на Сіверщині Московія наполягала на приналежності сучасної Конотопщини до Путивльського повіту.
У жовтні 1634 року в документах уперше згадується Конотоп: король Речі Посполитої Владислав IV Ваза надав землевласнику Миколі Цетисову та його нащадкам у володіння землі під Конотопом, Городищем, Єзучем. Протягом 1634—1637 років Річ Посполита збудувала укріплення на злитті двох річок — Єзуча та Липки. 1640 року укріплення за розпорядженням новгород-сіверського старости було перебудовано в доволі міцну фортецю. Вона мала чотирикутну форму, вали й укріплені деревом стіни. Довжина кожної зі стін фортеці становила приблизно 100 сажнів. До фортеці вело три брами.
У роки Хмельниччини 1648—1654 років Конотоп стає сотенним містечком.
Коли польська шляхта, отримавши право повертатися у свої маєтки внаслідок Білоцерківського договору, з'явилася біля стін укріплення, конотопці залишили місто й вирушили до Путивля, де московська адміністрація надавала втікачам землі для заселення. У 1652 році, внаслідок перемоги військ Богдана Хмельницького під Батогом, Україною прогриміла низка антипольських повстань. Долучившись до них, конотопці вигнали шляхту з міста.
Під час московсько-української війни 1658—1659 років, 21 квітня 1659 року, Конотоп було взято в облогу, яку обороняли козаки на чолі з полковником Григорієм Гуляницьким. 27 червня 1659 року на допомогу містові прийшов гетьман Іван Виговський з військом, а 28 червня відбулася славнозвісна Конотопська битва, у якій козацьке військо вщент розгромило армію московитів.
У січні 1664 року польська армія короля Яна II Казимира захопила та розорила Конотоп. На той момент містечко було обнесене земляним валом і поділене на три частини: «велике місто», «мале місто» і панський двір.
17 червня 1672 року в селі Козацьке неподалік від Конотопа відбулася козацька рада, яка обрала гетьманом Лівобережної України генерального суддю Івана Самойловича. Було прийнято та підписано договірні умови, які одержали назву Конотопські статті. Відтоді на конотопські землі почали переселятися вихідці з Правобережної України.
16 листопада 1708 року козаки Великого та Малого Самборів разом із конотопською сотнею розбили поблизу Конотопа шведський загін генерала Лінрота, ад'ютанта Карла XII. За правління гетьмана Кирила Розумовського Конотоп належав до рангових маєтностей генерального обозного Кочубея. …