Калуш: Історія
Схоже, що поселення на території властивого Калуша існувало вже в часи галицької Русі, але в одиничних уцілілих писемних документах з того часу не згадується, хоча картографи й фіксують його на мапах Галицько-Волинського князівства XII—XIII століть. Важливим фактором заселення краю були поклади солей, відомі на Калущині ще в 1367 році.[оригінальне дослідження?]
Зате збереглися документи з XV сторіччя. Саме з того часу перша письмова згадка про Калуш виявлена в обляті документу з 1400 року. Це Грамота князя Свидригайла Ольгредовича, видана в перший день 1400 р. в Галичі. Тут мова йде про права, надані князем Свидригайлом подільському старості Грицьку Кердеєвичу на володіння селом Студінка. В цьому документі також згадуються інші околиці та населені пункти, зокрема Калуш та належні йому території. Наступна згадка знаходиться у грамоті князя Федора Ольгердовича за 1422 рік. У ній згадується село Новиця та його приналежність Калуському повіту.
Чергова згадка про Калуш, яка довгий час вважалася першою, наявна у дванадцятитомнику Галицьких гродських книг (Галицьке староство було в той час під Польською короною) і датована 27 травня 1437 роком. Мова йшла про «суд у найближчий вівторок після Трійці за участю королівського чоловіка Драгуша із Калуша проти Митька із Куроша». З цього часу згадка про Калуш все частіше зустрічається в різних земських книгах. Посідачем Калуша в 1438 році був шляхтич на ім'я Мартин. В 1440 році є згадка, що король Угорщини та Польщі Владислав III Варненчик уповноважив вищого литовського князя і спадкоємця руського Миколая Параву прийняти з рук шляхтича із давнього польського роду Пйотра Одровонжа село Калуш (при цьому немає згадок, що Петро Одровонж був калуським старостою). З 1 травня 1447 року Калуш переходить у володіння Миколая Парави з Любіна.
Миколай Парава загинув разом з П. Одровонжом 6 вересня 1450 року у бою під «Красним полем». Його величезний спадок (кількадесят сіл у Львівському, Галицькому, Теребовельському повітах) отримав у «посідання» братанок Станіслав з Ходча. З 1460 року Калушем і його навколишніми земельними посілостями володіла родина Ходецьких з Ходеча давнього українського походження. Це право володіння потвердили їм свого часу польські королі. Останнім старостою з цього роду у Калуші був Отто Ходецький (1457—1534).
Протягом XIV — середини XVI століття в Калуші проживало понад 40 селянських сімей. Згідно з категоріями селяни ділилися на вільних і невільних. Вільні — це були (як записано в актах) «королівські люди». Вони володіли окремими дворищами, земельними ділянками і могли виходити із села. До другої групи входили несвобідні, або невільні селяни. З появою панського фільварку (згадується в актах 1447 року) були закріпачені панським двором.
В 1435 році розпочалася польська колонізація і в краї повсюдно запроваджено польське право та польські суди. До кінця XV ст. скасовано рештки староукраїнського вічевого порядку. Для закріплення своїх позицій польський уряд заохочує створення римо-католицьких парафій. У Калуші це було позначено будівництвом римо-католицького костелу 1469 року, при якому від 1478-го діяли лікарня та школа.
1490—1492 рр. — селянське повстання на Прикарпатті під проводом Мухи, у якому брали участь і калушани.
5 квітня 1464 рік король Казимир IV Ягеллончик подарував калуському костьолу в ужиток одну вареницю солі (солеварню). У 1447 році в актах Калуш згадується разом із солеварнею «жупою». …