Білгород-Дністровський: Історія
=== Античність ===
У IV столітті до н. е. на острові, що омивався двома рукавами Тіраса (Дністра), мілетці заклали поліс, що дістав назву Офіуса («місто змій»), через безліч плазунів. Незабаром на високому правому березі річки виросла Тіра — поселення скіфів-орачів. Згодом відмінності між полісами стерлись, люди перемішались, утворивши нову спільноту — скіфів-еллінів, або мікс-еллінів. А коли через дедалі вищий рівень Світового океану Офіусу затопило — її пожильці перебрались до Тіри.
107 року Римська імперія завоювала Дакію, вийшла до Дунаю й зробила його прикордонною річкою. Тіра стала форпостом імперії.
238 року Тіру захопили готи, котрі вже 257 року почали будувати в місті піратський флот і стали нападати на римські провінції.
371 року під мурами поліса з'явились орди гунів, що взяли собі за спільників готських невільників — скіфів-еллінів. У розпал битви за місто вони відчинили ворота, що через них увірвалися кочовики. Від чистого знищення готів урятувала угода з імператором Римської імперії, що 376 року дозволив менш як 200 тисячам готів розселитись у Мезії та Фракії. А завойовники-гуни, на знак подяки несподіваним спільникам, мало не відновили історичну назву поліса — Туріс.
Утім, серед гунського війська були й слов'яни, що осіли в завойованому місті. А вже через три століття воно стало резиденцією легендарного хана Аспаруха, що скорив сім слов'янських племен і 679 року розбив візантійську армію. Ще через два роки на відбитих у Константинополя землях започатковано Перше болгарське царство. Після цього нашестя в полісі утвердилось східнослов'янське плем'я тиверців. Воно підняло місто з попелу, а як головним будівельним матеріалом став білий вапняк, то назвали його Білий Город.
IX століття відзначилось приходом до Північного Причорномор'я кочових угрів, котрих згодом змінили печеніги. У Києві спочатку не зважили на цю напасть, але вже 907 року князь Олег справив великий похід Русі на Візантію, в якому спілкували й тиверці. Царгород підступно помстився їм, 915 року нацькувавши печенігів на Білгород. І хоча мури й будинки під час нападу вціліли — вирізано й продано в неволю візантійцям було понад половину городян.
У XII ст. Білгород входив у склад Галицько-Волинського князівства.
1241 року місто захопили татари, котрі, як і половці, також були тюрками, тому вони зоставили тюркську назву Ак-Ліба. Однак надовго татари в місті не затрималися: 1288 року хан Ногай, мавши потребу в коштах для боротьби з іншими чингізидами, за щедру плату віддав місто генуезьким купцям. Назву міста тоді змінювали кілька разів: Білий Замок (Аспрокастро), Зелений Замок (Мальвокастро), Замок на горі (Монкастро). А з 1362 року, коли повсталі городяни вигнали набридлих баришників та лихварів, — місто назвали Чорний Замок (Маврокастро).
1395 року, за війни між Тимуром та ханом Тохтамишем, місто взяв авангард армії Тимура під проводом еміра Османа.
Місто набуло вільного статусу, посівши помітне місце в економічному житті краю: розвивало ремесла, виготовляло музичні та ігрові інструменти, карбувало монети, вигідно торгувало. Наприкінці XIV століття, Білгород (по-новому Четатя-Албе, або Фегер-Варр), відійшов до Молдавського князівства. За заступника йому був його сюзерен — Угорське королівство. Молдовські господарі подбали щоб відновити старі й побудувати нові оборонні споруди. На каменях мурів викарбувано роки — 1399 і 1432. …