Лубни: Історія
=== Стародавні часи ===
Лубни — це найдавніше з відомих міст на Полтавщині.
Місто засноване Великим князем Київським Володимиром I Святославичем у 988 році на честь прийняття християнства, як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Спочатку це була невелика дерев'яна (луб'яна) фортеця над Сулою (в районі урочища «Верхній Вал»). Цікаву версію про локалізацію давніх Лубен висловлював археолог Ю. Моргунов, що місто до татаро-монгольської навали існувало на горі, де пізніше було засновано Мгарський монастир.
У серпні 1107 року під Лубнами великий князь київський Святополк II разом із Володимиром II Мономахом та іншими князями завдали важкої поразки половцям, якими командували Боняк та Шарукан.
У 1239 році Лубни зруйнувала монголо-татарська навала, але завдяки багатій природі — лісам, болотам, рікам (Сула, Вільшанка, Луб'янка, Кам'яний потік тощо) населення не було цілковито винищене і місто надалі існувало.
У 1589 році замок збудовано черкаським старостою князем Олександром Вишневецьким (певний час Лубни намагалися називати на його честь, — Олександрів). З часом місто розвивалося — вже у 1591 році місто здобуло Магдебурзьке право, свою печатку й герб. Місто перебувало під управлінням магнатів Вишневецьких. У Лубнах був збудований один із найкращих в Європі замків Яреми Вишневецького.
У 1596 році, в урочищі Солониця під Лубнами, відбулася остання битва селян та козаків під проводом Северина Наливайка з поляками, так званий Солоницький бій.
Поряд із містом, за фінансової підтримки Раїни Вишневецької, у 1619 році Ісаєю Копинським було засновано православний Лубенський (Мгарський) Спасо-Преображенський монастир, у якому освячувались всі гетьмани України.
У 1630-х роках XVII століття Лубни було центром могутніх селянсько-козацьких повстань Карпа Скидана, Павла Бута, Кизима, Якова Остряниці.
З 1638 року — Лубни — сотенний центр Лубенської міської сотні в складі Переяславського полку, згідно з реєстром її очолював Григорій Ворона.
У 1648—1781 роках Лубни — центр Лубенського полку.
Під час Національно-визвольної війни (1648—1654) на чолі з Богданом Хмельницьким відзначився Лубенський козацький полк.
Головною святинею краю були нетлінні мощі Костянтинопольського патріарха Афанасія III Пателарія, похованого у Мгарському монастирі в 1654 році.
З 1709 року в місті діяли одна з перших в Україні польова аптека і ботанічні сади для розведення і використання лікарських рослин засновані за вказівкою царя Петра І.
До Полтавської битви 1709 року місто було найбільшим на теренах сучасної Полтавщини.
У 1734 році в полковому місті підписано Лубенський договір, який закріпляв відновлення Запорізької Держави у межах 1709 року на умовах виходу запорожців з-під протекторату Османської імперії. Це був один із найбільших успіхів дипломатії Гетьманщини у післяполтавську добу.
У 1751—1773 роках лубенським полковим суддею був український правник і державний діяч Василь Стефанович.
З 1781 року Лубни — місто Київського намісництва, пізніше — центр Лубенського повіту Полтавської губернії.
Станом на 1859 рік у місті мешкало 3995 осіб (2096 чоловічої та 1899 жіночої статі), налічувалось 358 дворових господарств, існували 6 православних церков, лікарня, духовне, повітове та приходське училища, поштова станція, 2 заводи, казенна запасна аптека, відбувалось 4 ярмарки на рік.
Лубенський верстатобудівий завод заснований 1895 року. …