Балаклія: Історія
=== XVI—XIX століття ===
1571 року на річках Сіверський Донець і Оскіл московський уряд установив сторожову службу — сім варт, завдання яких було повідомляти про наближення татар. У гирлі річки Балаклійка було побудовано третю варту.
Балаклія заснована у 1664 році, як козацька слобода полковником Яковом Чернігівцем. Тоді ж було побудовано острог-фортецю і житлові приміщення. На той час слобода мала 150 дворів, у яких жили 200 сімей.
1664 року тут оселилися черкаси, сюди прибуло кількасот українців з теренів сучасної Черкаської області на чолі з отаманом Чернігівцем. Вони разом із російськими козаками збудували острог. Цей рік і вважають роком заснування Балаклії.
Зусиллями Якова Чернігівця приблизно у 1669 році було утворено Балаклійський козацький полк, і Балаклія стає полковим містом (з 1670 року по 1677 рік).
У 1677 році Якова Чернігівця за наказом московського царя Федора Олексійовича було відсторонено від полковництва за формулюванням «за полкову провину». Відати полком було доручено Харківському полковнику Григорію Донцю. Полк було скасовано, а його територія була включена до складу Харківського полку як сотенне поселення. 1679 року місто стало частиною Ізюмської оборонної лінії.
Після відокремлення від Харківського полку Ізюмського слобідського козацького полку у 1688 році територія колишнього Балаклійського полку стала основою новоутвореного полку.
У XVIII столітті Балаклія — сотенний центр Ізюмського козацького слобідського полку; з 1765 року — центр Балаклійського комісарства. До складу комісарства входили Зміїв, Андріївна, Попівка, Криничне, Бишкин, Лиман та ін. з населенням 9989 чол.
Балаклійська козацька сотня мала свій прапор із зображенням хреста, увінчаного короною. За даними на 1779 рік Балаклія — військова слобода Ізюмського повіту Харківського намісництва, що мала 2 861 мешканця (2 778 «військових обивателів» і 83 «власницьких підданих»).
У 1796 році Балаклію було передано військовому відомству, населення віднесено до стану військових обивателів. Із цього часу вона стала називатись Ново-Серпуховим (за назвою російського міста Серпухов, з якого прибув полк на постійне місце дислокування). У 1817 році Балаклія та інші слободи були перетворені на військові поселення, які ліквідували лише у 1857 році.
1891 року селище — на той час слободу Зміївського повіту Харківської губернії — знову офіційно перейменовано на Балаклію.
На межі XIX—XX століть населення Балаклії становило 5197 мешканців; у слободі діяли дві православні церкви, школа, поштова станція й телеграф, відбувалися щотижневі базарні торги і 5 щорічних ярмарків. Балаклійці вирощували хліб, велику рогату худобу, овець, кіз, птицю, викурювали горілку, займалися чоботарством, ткацтвом, кравецтвом, ковальством, гончарством. …