Гадяч: Історія
=== Назва ===
Достовірних даних з приводу назви міста немає. В краєзнавчому музеї впевнені в основній версії — місце «годяч[щ]е», тобто придатне для життя та оборони. Це можна пояснити як географічним розташуванням Гадяча, так і ландшафтними особливостями — місто знаходиться між ярами, що у давні часи додавало безпеки його мешканцям від ворожих нападів. Щоправда, існують і інші версії походження назви — за однією з них, не обійшлось без євреїв («Гад» — ім'я одного з єврейських пророків), за іншою — без гадюк (місце, де були «гади» це, нині застаріле давньоруське християнське слово, вживалося як асоціація з апелятивом «гад» — «гадюка», себто «гадюче місце»), цей же образ можна зустріти і в гербі у подобі диявола, через що герб є промовистим. Варто зазначити, що назва міста присутня в нарисі Панаса Мирного (який тут навчався та працював) — «Подоріжжя од Полтави до Гадячого».
Згідно припущень ще у скіфські часи на родючих землях в заплавах рік Псла та Груні охоче селилися люди, а сам Гадяч веде своє літочислення з Х-ХІІІ століть, коли проходило будівництво Посульської оборонної лінії. У 1442 р. поблизу Гадяча будується Красногірський Миколаївський монастир. Отже Гадячу близько 500 років, що підтверджує карта «Границі Литовської Русі у 1533 році», де зазначений Гадяч — єдине місце з теперішньої Полтавщини, що свідчить про його значимість у ті часи. Згадується під 1516 в «Історії Русів» як одне з найшанованіших міст, яке дало назву полку (Гадяцький); у першій половині XVII століття в інвентарях (переписах) польських королівських маєтків.
Ймовірно, саме тут 1626 (у місці, що трактувалося поза кордоном Речі Посполитої) пробували закласти свій осередок нереєстрові козаки, незгодні із результатами Куруківської війни 1625 р., але московити послали війська, які зігнали звідси цих неспокійних сусідів[джерело?]. Після успішної Смоленської війни 1633—1634 років з Московським царством, польська влада заходилася колонізувати ці терени.
1634 року Гадяч отримав статус міста, було утворене негродове Гадяцьке староство. У становленні Гадяча значну роль відіграв Лукаш Жолкевський — староста переяславський. По його смерті 1636 місто переходить під контроль Конєцпольських — гетьмана коронного Станіслава Конєцпольського та його сина Александра (які тримали уряд переяславських старост). 1646 року Станіслав Конецпольський затвердив привілеї гадяцьких міських цехів. По смерті гетьмана Станіслава у 1646 році Гадяч пробував взяти під свій контроль князь Ярема Вишневецький.
Після Переяславської ради 1654 р. Богдан Хмельницький почав творити з Гадяча «запасну» (після Чигирина) гетьманську резиденцію (на безпечному кордоні із новим союзником — царською Росією). У вересні 1658 року Іваном Виговським були підписані Гадяцькі статті, з Польщею.
У 1663—1668 роках Гадяч був столицею Лівобережної Гетьманщини, резиденцією Івана Брюховецького. Згодом Гадяч залишався однією з найбільших рангових маєтностей українських гетьманів. Під час Північної війни Карл XII влаштував в Гадячі лазарет для своїх військ.
У 1764 році замок Гадяча і всі маєтки, що належали до нього, подаровані Кирилу Розумовському, а у 1785 році куплені в казну і передані у відання міського управління.
За даними на 1859 рік у місті мешкало 5115 осіб (2569 чоловічої статі та 2546 — жіночої), налічувалось 754 дворових господарств, існували 4 православних церков, 2 єврейські молитовні будинки, лікарня, повітове та приходське училища, поштова станція та 4 заводи, відбувалось 5 ярмарків на рік та базари. …