Кремінна: Історія
=== Людина на землях Кремінщини в давні часи ===
Археологічні дані свідчать, що територія краю була освоєна людиною ще за часів пізнього палеоліту 40-13 тисяч років тому. Кам'яні знаряддя праці давньокам'яного віку знайдені на околицях міста Кремінної та поблизу села Булгаківки Кремінської громади.
Розкопки давніх курганів біля м. Кремінна (Сіточне лісництво) та у с. Невське дали поховальні пам'ятки доби ранньої і середньої бронзи (друга половина III тис. до н. е.), атрибутовані пізньоямною, катакомбною та зрубною культурами. Крім того, на околицях Кремінної (біля села Житлівка) було виявлено стоянку епохи мезоліту (13—7 тис. років тому), в урочищі Шулочка (4,5 км на північний схід від Кремінної) — поселення епохи неоліту (V—IV тисячоліття до н. е.), в урочищах Івашина Криниця (1 км на схід від Житлівки), Гирьовий Караван (1,5 км на північний схід від Кремінної, Сарматський курган на окраїні лісу за «Кремінмашем»), Західне (7 км на північний схід від Кремінної) — поселення періоду пізньої бронзи, в центрі міста, на лівому березі річки Красна — Поховання салтівської культури (VIII—IX ст. н. А.).
На зміну пануванню в землях Дикого поля Великої Хазарії прийшла Київська Русь, на зміну Київській Русі — Монгольська імперія, на зміну їй — Велике князівство Литовське, потім — Річ Посполита та Московія, в часи якої кочове життя на цих теренах в стародавньому варіанті припинило своє існування.
Степи Дикого Поля були придатними для розвитку землеробства, скотарства та промислів, що спричиняло колонізацію їх ще в добу Київської держави. Проте, ці землі використовувалися для ведення кочового господарства народами, що тут проживали (кімерійці, скіфи, сармати, гуни, авари, хозари, печеніги, половці, монголи та ін.).
У 1900 р. біля села Новокраснянка, в колишньому Куп'янському повіті Харківської губернії (територія нинішньої Кремінської ОТГ, Луганської області), було знайдено меча, датованого кінцем Х ст. Як розповідає у своїй книзі письменник Борис Яроцький, у середині XIX століття на піщаному березі ріки Мечетної, селянин Стариков знайшов давньоруський меч. На ньому були вигравірувані слов'янські літери, припускають, що вони вказували на власника зброї. Якби меч був із заліза або бронзи, на нього, мабуть, не звернули б уваги: вироби з таких металів знаходили тут і раніше. Але в меча була цікава рукоятка зі срібла. Хоча зброя пролежала в землі кілька століть, срібло не окислилося. За переказами меч у селянина викупив акцизний чиновник чи то з Куп'янська, чи то з Харкова. Зацікавило його не срібло — тоді срібну монету кидали жебракам як милостиню. На рукоятці був вигравійований хижак, що у тутешніх місцях не водився. А це — вже дивина.
Технологічна схема меча, знайденого у Новокраснянці, майже у всьому збігається з описом мечів русів, який наводить хорезмієць Біруні в мінералогічному трактаті 1046 року: «Руси виготовляють свої мечі із шапуркану, а доли посередині з наромхану, щоб додати їм міцності при ударі, запобігти їх крихкості» («шапуркан» — швидше за все, сирцева сталь-уклад, а «наромхан» — кричне залізо).
Стержень руків'я оздоблений плетінням у вигляді петель, викладеним тонким срібним дротом. Краснянський меч зберігає давні прийоми виготовлення зброї, але має власні особливості декору. Тому дослідники відносять знахідку до мечів місцевого виготовлення. Меч приписували навіть князеві Ігорю, але насправді походить він з другої половини X ст., часів князя Святослава та хозарських війн. Ось свідком яких подій могла бути ця зброя. …