Свалява: Історія
Заселення території та околиць міста почалося в давнину, про що свідчать знахідки неолітичного часу (IV тисячоліття до н. е.), три скарби періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) та кургани з тілоспаленням (VI—III ст. до н. е.). На території міста виявлені також золоті монети часів імператора Нерона (54—68 рр.) та поховання староугорського воїна, датоване початком Х століття н. е. під час переходу угрів через Верецький перевал.
Свалява вперше згадується в документах XII століття. Це було невелике поселення, яке належало угорському феодалові Бет-Бетке. На початку XIII століття власником Сваляви став березький жупан Шимон. Згодом вона перейшла до рук угорських королів, які дарували її різним магнатам. У другій половині XIII століття Свалява належала «Михайлові, сину Микова», і як сказано в одній з королівських грамот, до 1264 року знаходилася «по ту сторону засіки» (кордону). На основі цього можна зробити висновок, що вона входила до складу Галицько-Волинського князівства. Пізніше її одержав магістр Владар, потім — рід Перені і, нарешті, трансільванські князі (в XVI столітті). З того часу Свалява входила до складу Мукачівсько-Чинадіївської домінії та підпорядковувалася угорській короні.
У 1657 році Сваляву спустошили війська польського магната Любомирського. Значна частина населення була знищена або розбіглася.
На початку XVIII Свалява, як і решта володінь угорського королівства, ввійшла до складу Австрійської імперії. У 1703–1711 рр. жителі Свалявщини брали участь у визвольній війні Угорщини проти тиранії Габсбургів, за що після поразки були піддані жорстоким репресіям і передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графові Шенборну-Бухгаймові. Нащадки цього феодала господарювали в Сваляві понад 200 років.
В 90-х роках XVIII століття Свалява стає значним господарським центром. Тут була відкрита ґуральня. Село одержало право проведення ярмарків, де продавалися здебільшого вироби з лози та глини. Розпочинається будівництво мостів та доріг. Використовується мінеральна вода, джерела якої граф Шенборн-Бухгайм здавав в оренду. В маєтку починає діяти водяна молотарка, тарта́к, млин, запроваджуються сівозміни, організовується виготовлення поташу, вапна, цегли.
У XIX ст. Свалява — торгове містечко, центр повіту (округу) Березького комітату. Наприкінці століття у Сваляві мешкали 916 греко-католиків, 343 римо-католиків, 5 лютеранів, 19 кальвіністів та 372 юдеї.
З 1840-х рр. відомий герб міста: на червоному тлі — селянин, що наливає мінеральну воду до дерев'яної діжки.
У 1881 році через Сваляву пройшла залізниця Львів—Відень. Це дало можливість експортувати мінеральну воду за межі регіону, завдяки чому було налагоджено виробництво пляшок.
У 1908 році в Сваляві створюється акціонерне товариство «Сольва» (віденської фірми «Голуаганелсактіен-Гезельшафт»), яке протягом 1910–1911 рр. побудувало у Сваляві лісохімічний завод для сухої перегонки дерева.
По закінченні Першої світової війни Свалява разом зі всією Підкарпатською Руссю опиняється в складі новоствореної Чехословаччини. У 1928 році Свалява стає центром адміністративного округу, який об'єднував Свалявський, Нижньоверечанський і Чинадієвський територіальні регіони. У 1930 році у Сваляві відкрито велику горожанську школу, яку названо на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика.
У Сваляві відбувся Свалявський страйк деревообробників 1935 року.
Після розпаду Чехословаччини 1938–1939 рр. …