Шпола: Історія
=== До кінця XIX століття ===
Неподалік міста виявлено кургани трипільської культури, скіфські кургани та ранньослов'янське поселення черняхівської культури.
Вперше Шпола згадується в документах 1594 року. В другій половині XVII століття Шпола була зруйнована татаро-турецькими військами і в друге відродилося на початку XVIII століття. Як село Звенигородського староства Речі Посполитої згадується в XVIII столітті.
з 1625 по 1704 Шпола входить до складу Корсунського полка.
в 1702 році на шполянщині або як тоді називали цю місцевість Германувщиною відгриміло Повстання Палія, після нього з 1704 по 1714 рік землі шполянщини отримали фактичну незалежність та були під владою козаків хоча формально до 1709 року знаходились під владою Мазепи.
В 1768 році жителі Шполи і її околиць під проводом ватажків Степана Главацького і Савки Плиханенка брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні — Коліївщині.
В 1787 році Францішек Ксаверій Любомирський продав свої Смілянські володіння Григорію Потьомкіну, але в 1798 році частину цих володінь а саме Шполянський ключ викупила Дарія Миколаївна Лопухіна.
З 1793 року Шпола входила до складу Російської імперії, як містечко Брацлавського намісництва, з 1795 Вознесенського, а з 1797 Звенигородського повіту Київської губернії.
Основним заняттям жителів було сільське господарство. На початку XIX століття в Шполі налічувалося 459 селянських дворів і 2181 десятина землі.
Поступово в Шполі розвивалась промисловість. В 1812 році тут виникла полотняна мануфактура — на 12 верстатах 24 кріпаки виготовляли полотно та інші вироби для потреб поміщицького двору. 1851 року засновано цукровий завод, при якому жили у двох бараках 500 робітників. 1858 року почав діяти паровий млин, 1860 року — механічна майстерня, де працювало 80 робітників.
1866 року Шпола стала центром Шполянської волості Звенигородського повіту. Її розвитку сприяло будівництво залізничної станції, що розгорнулося 1874 року. Через рік тут уже були поштова контора, телеграфна станція.
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі мешкало 3069 осіб, налічувалось 529 дворових господарств, існували 2 православні церкви, синагога, 2 єврейських молитовних будинки, 2 школи, 2 лікарні, залізнична станція, 3 постоялих двори, трактир, рейнський погріб, 27 постоялих будинків, 147 лавок, базари, 23 вітряних млина. За 3 версти — бурякоцукровий завод з механічними майстернями.
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 11933 осіб (5727 чоловічої статі та 6206 — жіночої), з яких 6509 — православної віри, 5388 — юдейської.