Сквира: Історія
=== Середньовіччя ===
В часи Київської Русі за правління Ярослава Мудрого в південних околицях сучасного міста будується мережа оборонних укріплень, відома як Змієві вали. Так звана Ягнятинська гілка Пороського валу, що була кордоном тогочасної держави, і першою лінією оборони. Місцеве населення згідно Іпатіївському літопису від 1146 року було кочовиками та воєнізованими ордами Чорних клобуків, яке складалося з союзних Київським князям степових народів печенігів, торків (туркмен), берендеїв та ковуїв. Так як політика Київських князів була спрямована на формування в південних кордонах Русі буферної зони з войовничого населення, що здатне самооборонятись, територія лісостепу стала місцем осідання та асиміляції кочових народів. Пізніше після падіння Торчеська і під натиском монголів їхнє місце в ланцюгу асиміляції лісостепу поповнили половці.
Документально Сквира вперше згадується в грамоті Київського князя Володимира Ольгердовича 1390 в часи Великого Князівства Литовського, яку надано Юрію Івантичу Половцю, представнику давньоруського половецького княжого роду Половців Рожиновських, що згас у XVI столітті:
«Владимірь Олъгердовичь Князь Киевский ознаменуемъ то: Юрій Ивантычъ зе Сквира, ижь его ойчизны бардзо спустоишлы отъ непріятелей нашихъ Татаръ, где воевала орда заволгска, просил нась абысь мы ему то ствердили и оседлость при замку дали: Двор Соломецъ въ Кіеве и землю Святошищку с даною и зе вишсткимь обапулъ Сырца. Писан въ Кіеве 19 Января, индикта 4 (1390 года). Мы теды то вшистко, цо предкове дали, ему ствердзами: Славовъ зе вишсткимь надбрестыньцемь и Мыцко при Тетереве (Радомысль) Рудню и Кочеровъ зе вишсткимь, Велицу, Охотовъ, яко ся то ма и землю Святошицку, яко предокь его трималъ Романъ. А въ Северу: Рожны зе вишсткимь, Крехово, Осово, Светильново, Бердово, Островець, Буковь, Варно, Волозовъ, Нежин, Дорогинъ, зе вшисткими инными урочистыми пущами въ тымъ отделе, почавши отъ Десны по Удай и по Остеръ, и Сосновский отделъ также зе вшисткими, и Высогоръ, также то опустить въ цудзе реньце зостать ся нема. А отдел его предковский Сквирский, яко предки его Тугорханъ и Кариманъ и иные по нихъ одержали на Роси, по Роставице и Каменице, который звано Сквира, а теразъ Поветщизна, по предкахъ зе вшисткими иными пожитечными местами: Сквира, Ягнятинъ, Трилесы, Фущово (Фастов) и инными, то ма, яко своё держать и темъ вшисткимъ, жона и потомство ихъ вечными часы держа, темъ шафовать, яко сами бендо хтели уживать. В Кіеве писань».Текстологічний аналіз грамоти вказує на її автентичність. Археологічні та лінгвістичні фахівці припускають, що Сквира виникла значно раніше. Якщо уважно проаналізувати текст грамоти, стає зрозуміло. що на момент її написання Сквира, вже існувала.
З документів кінця XIV ст. відомо, що Сквира поряд з Яготином, Трилісами та іншими селами була власністю Каримана (Романа) — нащадка Тугоркана, великого половецького хана і тестя київського князя Святополка Ізяславовича. Сказане дає підстави припускати, що Сквира була одним з давніх поселень.
Офіційна дата заснування міста встановлена від першої документальної згадки тобто згідно грамоти Володимира Ольгердовича датованої 1390 роком.
У XV ст. Сквира являла собою укріплене поселення, оточене земляним валом. Тут були великий палац феодалів, господарські подвір'я, млини і склади. В замку постійно перебував численний військовий гарнізон. Наприкінці XV ст. населення Сквири дуже постраждало від кримсько-татарської навали. …