Овруч: Історія
Стародавнє місто Овруч у літописах згадується під назвами Вручай, Вручий, Овручев. Коли саме був заснований центр древлянської землі невідомо, адже ця місцевість була заселене ще в 5-4 тис. до н. е. Можна зробити припущення, що на момент походу княгині Ольги на древлян місто вже існувало. Інформація про те, що саме у 946 році було засновано чи було вперше згадано, не є достовірною.
Князь Святослав віддав землі древлян синові Олегові.
В Іпатіївському літопису згадується як місто, де загинув князь Олег в 977 році: «В лѣто 6485. Поиде Ярополкъ на Олга, брата своего, на Деревьскую землю … И побѣгъшю же Олгови с вои своими в городъ, рѣкомый Вручий… И вшедъ Ярополкъ в городъ Олговъ…».
Під час відступу війська до Овруча князь Олег утопився в ріці, впавши з мосту. Князь Ярополк наказав поховати князя біля місця загибелі та насипати велику могилу.
У 997 році (на честь хрещення міста) князь Володимир заклав в Овручі дерев'яну церкву, на місці якої у 1190 році князь Рюрик Ростисловович наказав спорудити мурований храм.
Входячи до складу Київської Русі, Овруч уже мав потужну фортецю.
Окремі рештки укріплень цього періоду збереглися і до наших днів. Знищений монголо-татарами, Овруч відродився і на початку XIV ст., ввійшовши до складу Галицько-Волинського князівства, мав свою фортецю. З 1356 році місто входить до Литовського князівства. У 1399 році Овруч захопив голова уряду Золотої Орди Едигей.
В місті існував дерев'яний замок, який було зруйновано в 1506 році. З часом фортеця була відбудована та модернізована: з'явився глибокий рів, а саму фортецю обнесли кам'яним муром. Фортеця мала чотири в'їзні брами та шість багатоярусних башт.
З першої половини XVI століття у володінні руського (українського) шляхетського роду Немиричів гербу «Клярма». Найперший з відомих представників — Єсип Немирич дружиною якого була Богдана Бабинська, донька старости житомирського (на 1545).
З 1569 році Овруч входить до Корони Польської у складі Речі Посполитої. Центр Овруцького повіту Київського воєводства до 1795 року.
Під час повстання під проводом Северина Наливайка (1594—1596 рр.) значна кількість овручан долучилась до загонів ватажка Григорія Лободи.
З початком Хмельниччини у 1648 році в Овручі було створено козацький полк на чолі з Іваном Голотою, що налічував понад 6 000 осіб. Повстанцям вдалося потіснити шляхту, знищити всі актові книги із записами повинностей і боргів місцевих жителів; вони стали учасниками боїв під Загальцями та Лоєвом. У той період до Овруча часто навідувався генеральський писар українського війська, овручанин Іван Виговський (уродженець с. Вигів, що тоді входило до території Овруча). А наприкінці війни його було обрано Гетьманом Війська Запорозького. Його генеральний писар Юрій Немирич.
У 1641 році король Владислав IV надав місту магдебурзьке право. З 1649 року Овруч — сотенне місто Київського полку. У 1648 році Овруч звільнили козаки, але за умовами перемир'ям 1667 року він знову увійшов до складу Польщі, а після 1793 — Російської імперії.
У 1773 році в Овручі функціонував навчальний заклад — Овруцький колегіум.
У 1932–1933 рр. Овруцький район входив до складу Київської області.
Внаслідок Голодомору 1932—1933 за даними різних джерел, у районі загинуло 1517 чол., на сьогодні встановлено імена 548 чол.
14 лютого 1983 року, відповідно до указу Президії Верховної ради Української РСР «Про розширення меж міста Овруча Житомирської області», до меж міста включено с. Гептари. …