Березне: Історія
Перша письмова згадка як про Андріїв датується 1445 роком.
У XVI ст. поселення було значним торговельно–ремісничим осередком, яке оточували мури з двома брамами, відтак воно отримало статус містечка, магдебурзьке право і герб, мало свій магістрат і входило до складу Луцького повіту Хупківської волості.
Після Люблінської унії (1569) місто у складі Волинського воєводства перейшло до Речі Посполитої. Невдовзі для католиків було збудовано костел, який належав до Тучинської парафії. Містян змушували приймати католицтво, а православних не допускали до управління містом.
В 1629 місто мало 328 димів.
В др. пол. XVI ст. значно зросли розміри панщини, різних податків і поборів. Так, в 1549 з населення стягували по 20 грошів з «диму», а в 1630 — вже по 30 грошів. Грошова рента з лану зросла майже втричі. Це стало причиною невдоволення населення.
У 1584 в містечку Березному і в селі Холопи селяни повстали проти польських жовнірів, які прибули сюди для зміцнення польської влади. В 1592 під час селянсько-козацького повстання Косинського збройні виступи повторилися і, коли через містечко проходили постанці, міщани надавали їм допомогу і підтримку, зокрема, і людьми.
У кін. XVI ст., коли Маріанна Семашко, донька шляхтича Миколи, виходила заміж за Станиславова Даниловича, вона привнесла як посаг навколишні землі та Березнівський замок.[джерело?]
Містечко дуже постраждало в період Руїни (др. пол. XVII ст.) від походів польських жовнірів та набігів татар (1677): Березне було спалене, а більшість містян винищена. На початок XVIII ст. залишалося тільки 90 мешканців.
В кін. ХVІІІ ст., завдяки вигідному географічному розташуванні на річковому шляху і пожвавленню торгівлі, місто відродилося, і в ньому вже було 317 дворів (рівень 1625 року). Передмістя Теклівка і Сільце нараховували відповідно 18 і 46 дворів.
В 1795 під час третього поділу Речі Посполитої Березне у складі Волині анексує Російська імперія. Містечко стає адміністративним центром волості. Населення в той час становило 1086 мешканців.
Економічний розвиток продовжувався і в XIX ст. З 1843 у місті проводилося 12 одноденних і 3 кількаденних ярмарків щорічно, де продавалася частина товарів місцевого виробництва, а решту транспортували по Случі десятками суден і плотів. Головними товарами були ліс та хліб, окрім того, торгували полотна, мед, віск, хутро. Більшість торгівців були євреями.
У 1880-х економіка міста продовжила стрімко розвиватися: тут було побудовано ґуральню, пивоварний завод, водяний млин, сукновальню на р. Случ, два тартаки, цегельний завод, два парових млини. Крім новозбудованих, на Случі працювало ще кілька водяних млинів. Тоді відбулося і демографічне зростання: в 1887 у місті було 220 православних дворів з 1798 жителями, «римо-католицьких 66 душ обох статей і євреїв 2171 душа», тобто разом 4035 мешканців.
У вересні 1885 запрацювала залізниця Рівне — Лунінець, що швидко стала головним видом транспорту, на який був перенесений основний вантажопотоку, а водний шлях по річці Случ втратив своє значення. Сплав лісу і рух торгових суден припиняється, оскільки місто опинилося в стороні від залізниці (18 верств) і поступово перестало бути торговим центром та регіональним річковим портом. Місцеві підприємства з часом закрилися і на початку XX ст. Березне втрачає своє економічне значення, перетворившись на звичайне село, яке лише за традицією продовжували іменувати містечком. Зменшилася і кількість населення — на кінець XIX ст. у Березному проживало 3,4 тис. …