Біляївка: Історія
Територія сьогоднішньої Біляївки була заселена людьми ще в часи палеоліту. На території міста розташовані кургани епохи бронзи (II—I тисяч років до н. е.), античних (VI—V ст. до н. е.), скіфських (V—IV ст. до н. е.) і сарматських часів (II—I ст. до н. е.), а також перших століть нашої ери зі змішаним населенням.
Поселення засноване козаками після ліквідації Запорізької Січі. Перші письмові згадки про запорожців у цих місцях датуються 1790 роком, коли між Південних Бугом і Дністром з'явилися козацькі поселення. У 1792 році у повідомленні до коша від осавула Ніякого, вказується, що родини козаків Чорноморського козачого війська оселилися в селі Головківка (перша назва Біляївки). У 1794 році, сюди прибули так звані «турбаївці» — учасники повстання з села Турбаї на Полтавщини.
Прилучився до заснування і генеральний суддя Антін Головатий — на місці сучасного міста в 1790-х роках знаходився хутір Головківка; є кілька версій походження найменування поселення, але усі вони пов'язані з іменем Антона Андрійовича Головатого.
Визначним в історії Біляївки став 1872 рік, коли було прийнято рішення про будівництво Дністровського водогону, який мав забезпечити потреби Одеси у питній воді. До будівництва водогону відро води в Одесі коштувало 10-15 копійок (за фунт м'яса тоді платили 20 копійок). 22 березня 1872 р. у Лондоні було створене «Одеське водопровідне товариство», яке фінансувало будівництво. Будівництво здійснювали підприємці Вільгельм Швабен з Москви та англієць Джон Моор за проєктом інженера Юнга. У Біляївці було виділено 13 десятин землі під будівництво станції, а у 1873 р. відбулося урочисте відкриття станції «Дністер».
Станом на 1886 у селі, центрі Біляївської волості Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 2917 осіб, налічувалось 250 дворових господарства, існували православна церква, школа, 6 лавок, відбувались базари раз на два тижні у п'ятницю. За 11½ верст — переправа через річку Турунчук.
У Біляївці проживала незначна кількість німецьких, болгарських, грецьких сімей, осідали й циганські сім'ї.
У липні 1919 року мешканці Біляївки та навколишніх сіл приєдналися до антибільшовицького повстання німецьких колоністів Одещини, яке було викликане продрозкладкою та насильницькою мобілізацією до Червоної армії. В кінці листопада 1919 року почалося Біляївське повстання вже проти військ Антанти та білогвардійців.
З 7 березня 1923 року Біляївка стає центром новоствореного Біляївського району. Під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 214 жителів міста.
2 січня 1957 року село отримало статус селища міського типу. 5 листопада 1979 року Біляївка стала містом, а з 2016 року дістало статус міста обласного значення. Після 17 липня 2020 року стає адміністративним центром Біляївської міської громади в складі Одеського району.