Баранівка: Історія
Вперше згадується 1565 року як село, що входило до складу Литовського великого князівства. Б. А. Ніконов відносить цей топонім до тих, що утворилися від імені перших поселенців (у цьому випадку на прізвище «Баран». Народний переказ виводить назву від найменування роду діяльності мешканців. Здавна тут виготовляли посуд — декоративний, оздоблений прикрасами та кольоровою поливою, зокрема, так звані баранці.
У 1593 та 1618 р. було спустошено та пограбовано татарами.
У XVI—XVIII ст. — містечко Волинського воєводства у складі Речі Посполитої, станом на 1618 рік входило до Полонської волості.
Населення зазнавало жорстоких утисків з боку місцевих феодалів, особливо після запровадження волочної системи, внаслідок чого селяни безпосередньо закабалилися землевласниками. Князі Острозькі та Любомирські, яким Баранівка належала в XVII ст., дбали лише про власну наживу. Вони не забували обкладати податком і ремісників (1635 року 44 % населення займалося ремісництвом).
Коли вибухнула визвольна війна українського народу проти польської шляхти 1648 року, чимало жителів Баранівки поповнило повстанські загони Максима Кривоноса, який вів своє військо з Бердичева на Полонне. Боролися вони проти шляхти і в складі Звягельського полку. Після Андрусівського перемир’я 1667 року Баранівка залишилась у складі шляхетської Польщі. Польська шляхта проводила політику, спрямовану на полонізацію й покатоличення українського населення.
З 1793 р. — у складі Російської Імперії, з 1796 року — адміністративний центр Баранівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.
На той час тут проживало 600 жителів, які в основному займалися сільським господарством. За інвентарними правилами 1847 року, у Баранівці було близько 981 дес. землі на 177 селянських дворів, у т. ч. тяглових — 15, піших — 89, городників — 73. За користування землею вони сплачували поміщиці Гагариній на рік 1740 крб. оброку. Крім того, тяглові господарства відбували зі своєю худобою три дні чоловічих та один жіночий, інші — два чоловічих і один жіночий день на тиждень. Селяни відробляли ще й по 12 «літніх» і «зимових» днів, 8 «будівельних». Городники платили оброк, відбували 24 дні панщини на рік.
У 1802 році тут було побудовано порцеляновий завод на кошти французьких підприємців братів Мезерів.
У Баранівці діяли шкірзавод, 10 гуралень, 3 млини. 1802 року на лівому березі Случі, неподалік містечка, знайдено родовище каоліну. Французький підприємець М. Мезер, придбавши у поміщиці Гагариної земельну ділянку, заснував тут фарфоровий завод. Для роботи на ньому він купив кількох майстрів-кріпаків. Вони виробляли різний посуд, що мав великий попит не тільки в губернії, але й за її межами. 1815 року російський уряд надав власникові підприємства право ставити державний герб на виробах заводу, а також виділив йому грошову допомогу.
Економічне становище баранівців не поліпшилося і після реформи 1861 року. За уставною грамотою селянам наділено було 710 дес. землі (з них 86 дес. непридатних для обробітку), за яку вони платили кожного року 1742 крб. 68 коп., а за поміщицею залишилося 338 дес. За указом 1863 року сума була зменшена на 20 проц. Але і її селяни неспроможні були сплачувати.
Станом на 1880 рік — волосне містечко Новоград-Волинського повіту при поштовім тракті Новоград-Волинський — Полонне з населенням близько 2000 осіб. …