Миронівка: Історія
=== Перші згадки про поселення ===
Поблизу міста розкопано кургани бронзової доби (II тис. до н. е.), вісім курганів кочівників XI—XII століть, у яких знайдено кістяки людей та коней, залізні вудила, стремена та різні прикраси. На околиці Миронівки виявлено глиняний посуд, бронзове дзеркало скіфського часу, грецьку посудину VI—IV століття до н. е., а також скарб ювелірних речей XI—XII століття, що складається з срібних гривень, браслетів, ланцюжків та намиста.
Мешканці Миронівки брали активну участь у визвольній війні 1648—1654 років. Чимало їх влилося до загонів Івана Богуна та Максима Кривоноса. У липні 1648 року, поблизу тодішнього хутора, на березі Росави розташувався військовий табір гетьмана Богдана Хмельницького. Саме тут 24 лютого 1649 року Хмельницький провів перемовини з посланцями польського короля. Після поразок під Берестечком 1651 року та у червні 1654 року Миронівка та сусідні села знову стали місцем зосередження сил для боротьби проти ворога. Звідси 2 червня 1654 року Богдан Хмельницький писав лист російському цареві Олексію Михайловичу та просив військової допомоги: «О сем паки и паки радуемся…».
Миронівка, після введення гетьманом полкового адміністративного поділу, входила до складу Канівського полку. Після смерті Богдана Хмельницького у 1657 році в Україні почалася жорстока боротьба за владу, військові напади шляхетської Польщі з метою загарбання держави. Не припинялися повстання проти польського панування, своїх старшин та російського царату.
У 1654—1667 роках відбулася війна Московії з Річчю Посполитою, яка завершилася укладенням Андрусівського перемир'я між Річчю Посполитою та Московською державою, за умовами якого Правобережна Україна, у тому числі й Південна Київщина, залишилася у складі Речі Посполитої, а Правобережна Україна з Києвом та його околицями — до Московії. 6 травня 1686 року на основі Андрусівського перемир'я був укладений мирний договір між Річчю Посполитою та Московією, за яким Південна Київщина мала стати нейтральною територією між сторонами конфлікту. Уряд Речі Посполитої обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати.
Але народ не припиняв боротьби проти шляхти. На початку XVIII століття повстали козаки та селяни. Козацько-селянські загони, очолювані полковником богуславським Самійлом Самусем знищували польські залоги, а пізніше присягнули на вірність російському цареві.
У 1711 році укладено мирну угоду, за умовами якої Київщина знов опинилася у складі Речі Посполитої. До Миронівки та інших міст, містечок, сіл краю знов повернулася польська шляхта, яка значно посилила утиски українського селянства. Таким чином Миронівка знов увійшла до складу Богуславського староства.
У 1765 році польська влада провела на землях Київщини люстрацію, метою якої було встановлення складу податного населення, його грошових та натуральних повинностей, доходів королівських економій. Тоді Миронівка вже описується, як село, де було 87 дворів, 75 з них сплачували щорічно 1024 злотих різноманітних податків.
Особливо важким був національний та релігійний гніт. Так, за ухвалою польського Сейму 1696 року, все судочинство велося лише польською мовою. Примусово насаджувалося уніатство та католицизм. У 1699 році польський Сейм ухвалив рішення про ліквідацію правобережного козацтва в межах Київського та Брацлавського воєводств. Тоді наказний гетьман правобережних козаків Самійло Самусь був позбавлений гетьманства та оселився у Богуславі. …