Новотроїцьке (Генічеський район): Історичні відомості
Новотроїцьке засноване на місці колишнього аулу Сарабулат селянами-втікачами з різних губерній Росії та України. Перша писемна згадка про аул належить до початку XIX ст.
Після переселення у 1860—1861 рр. частини ногайців, які кочували в приазовських степах, до Туреччини, спустіло 96 аулів. Царський уряд вжив термінових заходів, щоб заселити ці землі. На початку 60-х років XIX ст. в Сарабулаті оселилися державні селяни з Чернігівської губернії і 30 родин з села Агаймани Мелітопольського повіту. Сюди прибували нові групи переселенців і кількість населення швидко зросла.
У 1860-ті роки на місці аулу Сарабулат виникло село Новотроїцьке. Назва Сарабулат зникає і в офіційних документах, хоча дві паралельні назви ще зберігалися майже до 1917 року.
У 1862 році Новотроїцьке стало волосним центром і входило до складу Дніпровського повіту. Жителі села переважно займалися хліборобством і вівчарством, а невелика частина — різними ремеслами. Найбільшого поширення набули чинбарство, шевство, шиття кожухів, прядіння вовни і в’язання з неї панчох та рукавичок. Свою продукцію селяни збували місцевим крамарям, або на ярмарку, який збирався тут двічі на рік.
Станом на 1886 рік у селі, центрі Ново-Троїцької волості Дніпровського повіту Таврійської губернії, мешкало 1548 осіб, налічувалось 256 дворів, існували молитовний будинок, школа, 3 лавки, проходило 2 ярмарки на рік. За 48 верст — трактир. За 47, 49, 50, 54, 57 верст — соляні промисли. За 51 версту — соляна застава. За 29 верст — залізнична станція Новоолексіївка. За 55 верст — залізнична станція Чонгари.
У перші роки розмір земельного наділу для переселенців не визначався. Селяни користувалися такою кількістю землі, яку могли обробити. У 1867 році в селі проведено перший переділ 12 886 десятин землі, закріпленої за сільською общиною. На кожну ревізьку душу припало 12 десятин. Але за браком реманенту й тягла вже у 80-х роках XIX ст. 192 селянські двори не в змозі були самостійно господарювати. Доводилося вдаватися до супряги чи найму. 133 двори щороку посилали чоловіків або жінок на сезонні заробітки. Скрутне становище, в якому перебувало більшість селянських господарств, ускладнювалося ще й царським указом про поземельний устрій державних селян, жителі Новотроїцького сплачувати казні щорічний внесок — «державну оброчну подать» — в сумі 3274 крб. Крім того, були податки — земський, волосний, мирський, подушний, які становили 6380 карбованців. Запровадження столипінської аграрної реформи посилило дальший процес розшарування села, сприяло зростанню куркульських господарств.
Напередодні Першої світової війни в Новотроїцьку проживало понад 3 тис. чоловік. В селі розміщалися волосна управа, приватні лавки, аптеки. На околицях села стояло 24 вітряки, 2 парові млини, олійня та крупорушка. Спільно на 2-3 вулиці були викопані колодязі глибиною 18-25 метрів, але задовольнити потребу на воду вони не могли, через те село вражало бідністю зелених насаджень, а жителі терпіли від нестачі води.
1888 року в селі відкрито земську лікарню на 50 ліжок з одним лікарем, яка обслуговувала населення всієї волості. З 1903 року штат поповнився ще трьома фельдшерами й акушеркою.
Стан освіти був низький, про це свідчить той факт, що в початковій школі 1884 року навчалося тільки 42 хлопчики і 15 дівчаток. З 1857 жителів Ново-троїцького вміли читати й писати лише 110 чоловіків і 5 жінок.
Перша світова війна призвела до остаточного занепаду більшості селянських господарств. На фронт пішли всі здорові чоловіки. …