Летичів: Історія
Територія, де зараз знаходиться селище, була заселена людьми досить давно. Свідченням цього стали виявлені тут археологічні знахідки — керамічні вироби та знаряддя праці часів трипільської культури, доби бронзи, рештки поселень ранньослов'янського часу.
У XII—XIII століттях ці землі входили до складу Болохівської землі та Галицько-Волинського князівства.
Перша згадка про Летичів в письмових джерелах датується 1265 роком.
У 1362 році землі, де знаходиться Летичів, надійшли у власність Коріатовичів. Саме за їх панування у Летичеві для оборони від татар було збудовано фортецю, перші згадки про яку датуються 1411 роком.
У 1429 році Летичів отримав статус міста. В 1430 році в місті вже існував костьол.
Після того, як Західне Поділля у 1434 році опинилось під польським пануванням, місто увійшло до складу королівських маєтностей.
За часів Речі Посполитої місто Летичів було городовим та центром найбільшого повіту Подільського воєводства. Кордон Летичівського повіту проходив по річках Ушиця, Калюсик, Морахва (Мурафа).
У 1466 році польським королем Казимиром IV Ягеллончиком місту було надане магдебурзьке право. У XV столітті Летичів залишався ареною боротьби литовців з поляками.
Летичів був розташований на Чорному шляху, яким завжди нападали татари, тому місто часто було повністю знищене.
Летичівський замок був серед подільських замків найчастіше поруйнований татарами. Особливого спустошення місто зазнало у 1453, 1516, 1558, 1567 роках.
Так у 15 столітті місто було повністю знищене, після чого кам'янецький каштелян та подільський воєвода Теодорик Бучацький-Язловецький до 1450 року відбудував його наново. Теодорик Бучацький надав Петрові з Кільчина війтівство та поклав на нього обов'язок відбудувати місто. Пізніше подільський воєвода Станіслав з Ходча в 1466 році підтвердив цю грамоту Петрові з Кільчина та надав йому 4 вільні лани, млин на річці Ольшанці, кожний третій динар з чиншу тощо.
Аби місто відновлювалося після цих набігів, уряд у 1537, 1549 та 1579 роках підтверджував старі привілеї та призначав нові: зокрема, було встановлено ярмарки. Летичівський магістрат складався в той час з двох радників, одного війта, двох бургомістрів, двох лавників, двох присяжних, які щороку обиралися.
Невдовзі після цього місто знову було знищене татарами. В 1548, щоб сприяти піднесенню міста Сигізмунд II Август надає йому звільнення податків на 10 років, а також дозволив містянам звільнитися з-під зверхності старостів Летичівського замку та встановити власний суд. Тоді ж місту були надані обширі землі і хутори Згару. До міста тоді належали три передмістя, які пізніше були відокремлені і становили окремі поселення. Цими передмістями були Заволоч — старе місто Летичева (за люстрацією 1569), Залетичівка, Замурче.
У 1570 році, через три роки після чергового розорення татарами в місті було всього 178 будинків, людей свободних — 31, які мали свободи на 3 роки; 7 служебників для відвезення листів.
Щоб запобігти подальшому руйнуванню міста татарами кам'янецький староста Ян Потоцький власним коштом вибудував в Летичеві замок — дерев'яно-земляний, який вже був, замінено на кам'яний (роботи були завершені у 1598 році). В 1600 в Летичеві був закладений домініканський монастир з костелом.
У 1601 році Летичів став повітовим містом, Летичівський повіт був відокремлений від Кам'янецького, кордон проходив по річці Ушиця.
Населення Летичева складалося із трьох національних общин — української, польської та єврейської. …