Христинівка: Історія
=== Стародавні часи ===
Територія сучасного міста, як свідчать археологічні знахідки, була заселена ще з IV століття до нашої ери. Поблизу міста виявлено залишки 3 поселень трипільської, 2 — білогрудівської, 2 — зарубинецької та 4 — черняхівської культур.
До виникнення залізничної станції Христинівка тут знаходилися звичайні сільські поля, про що згодом згадував уманець Петро Курінний: «1888 року тут було відкрите поле й на ньому вирощуватися хліб, трави та паслися корови. Я сам це бачив і мені у голову тоді не приходило, що у майбутньому тут буде такий прогрес».
Введення в експлуатацію залізничних ліній Вапнярка — Христинівка (1889), Козятин I — Умань (1890), Христинівка — Шпола (1891) і залізничного вузла у 1891 році, а також створення оборотного паровозного депо створило важливий транспортний осередок біля села Христинівка. Христинівка стала значним хлібним ринком. Зросло її економічне значення, а це в свою чергу сприяло збільшенню населення. У 1900 році тут проживало 3475 осіб.
У другій половині лютого 1918 року село окупували радянські війська, а вже 5 березня воно повернулось під владу Центральної Ради.
13 березня 1919 року село вдруге захопили війська Червоної армії. Тоді ж у Христинівці було створено трудову комуну. До її складу в травні входило близько 200 чоловік з місцевих селян, залізничників, учителів. Рада комуни складалася з агронома, 2 учителів і 2 залізничників. Комунари обробляли 15 десятин землі з колишнього маєтку Терещенка. У вересні 1919 року до села ввійшли війська генерала Денікіна, які утримували владу до 14 січня 1920 року, коли частини 44-ї дивізії Червоної армії знову не захопили її..
З кожним вимушеним відступом регулярних військових частин Української Народної Республіки в тилу противника залишались діючи повстанські загони. Загалом на Уманщині, у різних її районах, але без чіткого розмежування діяли отамани Петро Дерещук, Дмитро Цвітковський, Ананій Волинець. У перших числах січня 1921 року, під час партизанського протибільшовицького рейду Армії УНР під керівництвом отамана Андрія Гулого-Гуленка (8 листопада 1920 — початок 1921), на відстані близько 5 км на південь від Христинівки, переслідуваний частинами Червоної армії відділ полковника Сірка потрапив у оточення. У ході загалом вдалого прориву важко поранено А. Гулого-Гуленка. За свідченням учасника походу, автора спогадів «Рейд генерала Гулого-Гуленка», сотника О. Вдовиченка, пораненого отамана перевдягнено у цивільний одяг й на селянських санях укрито горою кожухів (самий бій та прорив відбувалися в умовах сильного морозу й хурделиці: «…Під тиском вітру коні заточувалися немов п'яні. Сухий, зірваний із поля, сніг проникав крізь одіж і колов тіло наче голками»). Перевдягнувся у цивільне також керівник контррозвідки рейдуючої групи сотник Гришний. Повстанці мали фальшиві документи згідно з якими генерал Гулий ставав «лісником», що його поранили «бандити». Як пише О. Вдовиченко, сотник та отаман планували дістатися найближчої цукроварні, де були лікар і амбулаторія, а відтак можливість отримати першу медичну допомогу. Врешті, Гришний та Гулий-Гуленко успішно дісталися річки Дністер і дочекавшись встановлення криги перейшли кордон із Румунією.
З квітня 1923 року Христинівка — районний центр. Восени 1924 року стала до ладу невеличка електростанція, що забезпечувала енергією підприємства і установи. …