Деражня: Історія
Деражня вперше згадується в 1431 році, коли Владислав II Ягайло записав Дедріхові 40 гривень на Деражні. У 1469 році належала Яну Одровонжу. У 1485 році перейшла до Ласкарія Лаща, котрому король Казимир IV Ягеллончик записав на Деражні 50 гривень. Після нього Деражнею володіли Андрій Лащ та, до 1522 року, Катерина Лащева (котру від назви села звали теж Деражинською) У XVI столітті Деражня входила до складу королівщини, що належали Барському староству.
У турецьких документах 1542 року зазначено, що Деражня — це маленьке козацьке поселення.
Станом на 1552 рік в Деражні осіло лише 7 осіб, тоді як четверо померли від епідемії. В кількох чергових ревізіях Деражня взагалі не згадується.
9 квітня 1614 року на прохання старости Жолкевського Деражня отримала Магдебурзьке право (до того часу була селом). Приблизно тоді ж, у першій половині XVII століття, у Деражні було збудовано фортифікаційну споруду, яка, імовірно, була земляною. На початку повстання 1648 року Деражня була захоплена козаками Богдана Хмельницького. 1664 року була подарована колишньому гетьманові Івану Виговському. У 1672 році за умовами Бучацького мирного договору перейшла під владу Туреччини й була центром Деражнянської нахії Меджибізького санджака Кам'янецького еялету. Територія була спустошена постійними війнами: близько 1681 року в Деражнянській нахії лише в трьох з 22 населених пунктів мешкали люди; решта була покинутою. На всьому обшарі нахії проживали лише 402 людини. У 1682 році війська польського гетьмана Яна Собеського перехопили Деражню від турків.
Впродовж XVIII—XIX століть Деражнею володіли різні польські пани. У першій половині XVIII століття Деражнею володів Антоній Бенедикт Любомирський, який сприяв будівництву дерев'яного костелу. За даними Юзефа Роле, ще давніший костел у Деражні перестав існувати в період османського правління.
1751 року Юзеф Пуласький придбав маєток Деражня Михайла Сапеги З 1761 по 1776 рік це була власність коронного писаря Пйотра Ожаровського. У 1750 році в містечку була побудована синагога. Під час перепису євреїв Речі Посполитої у 1765 році в деражнянському кагалі зареєстровано 310 євреїв (тодішні методи перепису не дозволяли порахувати всіх, тому їхня реальна кількість могла бути дещо вищою). Приблизно 1776 або 1777 року Ожаровський відступив право на маєток в Деражні коронному підскарбію графу Адаму Понінському.
1793 року, після другого поділу Речі Посполитої, Деражня увійшла до Летичівського повіту Подільської губернії в складі Російської імперії. Відомий банкір Пйотр Фергуссон Теппер у грудні 1779 року придбав маєток в містечку разом з іншими (в селах Нова Гута, Майдан Старий, Майдан Гутнянський, Майдан Новий, Криничне, Нижнє, Кальна Деражня, Слобідка, Гута Стара, Шарки, Карачинці Волоські, Карачинці Пилипоські) за 1 600 000 польських злотих у Адама Понінського. Навіть після його банкрутства у 1793 році та смерті у 1794 році маєтком у Деражні адмініструвала фірма Теппера — до 1799 року. Климентій Берном у 1803 придбав Деражню (разом із Теперівкою та Гатною), сплативши частину боргів Теппера. Граф Міхал Чацький володів містечком від 1807 до 1820 року (у 1809—1819 роках тут діяв заснований ним банк для місцевого населення). Від Чацького Деражню з навколишніми селами у 1820 році за 57 тисяч рублів сріблом набув граф Ігнацій Гіларій Мошинський. …