Сокиряни: Історія
Перші поселенці на Сокирянщині з'явилися ще на зорі виникнення людської цивілізації. Стоянка неандертальців (на території села Молодове, яке через будівництво Дністровської ГАЕС перенесено) періоду кам'яної доби, стала відома у всьому світі кремінними знаряддями, останками мисливської зброї та житлом з кісток мамонтів, яке належало до часів мустьєрської культури середнього палеоліту.
За архівними даними, а саме на підставі грамоти господаря Молдавського князівства Єремії Могили, перша писемна згадка про поселення Сокиряни (Секуринці, як зазначається в грамоті) датована саме 27 березня 1604 року.
Раніше найдавнішою письмовою згадкою про Сокиряни вважали 1666 рік, коли Османські війська загарбали Молдавію і Буковину.
В епоху середньовіччя Сокиряни входили до Молдавського князівства. Основним заняттям жителів було скотарство, землеробство і ремісництво. Українське слово «сокира» замінювалось молдовським відповідником «секуре», звідси й поява іншого варіанту назви — «Секуряне», яка існувала до 1944 року.
З 1770 року місто стало центром торгівлі. За даними на 1859 рік у власницькому містечку Хотинського повіту Бессарабської губернії, мешкало 2434 особи (1212 чоловічої статі та 1222 — жіночої), налічувалось 415 дворових господарств, існували православна церква, 4 єврейських молитовних будинки, 2 заводи, відбувались щонедільні базари.
У 1864 році в Сокирянах відкрито початкову школу для дітей заможних громадян. Станом на 1886 рік у власницькому містечку, центрі Секурянської волості, мешкало 2048 осіб, налічувалось 395 дворових господарства, існували 2 православні церкви, 7 єврейських молитовних будинки, школа, поштова станція, земська станція, винокуренний завод, цегельний завод, 50 лавок, 10 постоялих дворів, відбувались щочетверга. За 18 верст — винокуренний завод. Відомості про місто та його жителів містяться одній із перших енциклопедій Російської імперії Ф. А. Брокгауза й І. А. Єфрона: «Секуряни (Секурєни, Сікурєни) — містечко Бессарабської губернії, Хотинського повіту, в 80–ти верстах від повітового міста, при річці Валятуркулуй. Населеного мовним чином царанами (царансько-молдавською мовою „хлібороби“ або „селяни“ — вільні хлібороби в Бессарабській губернії). У стрімчастих берегах колишніх балок, що в падають у Дністер, знаходяться стародавні печерні храми. Жителів 3164; 2 православних церкви; 7 єврейських молитовних будинків, школа, цегельний і винокурний заводи; багато крамниць».
На початку 1917 року в Сокирянах діяли дві земські школи й гімназія. У січні 1918 року на Сокирянщині було проголошено Радянську владу, почалася конфіскація поміщицьких земель. У листопаді 1918 року Бессарабію, в тому числі Сокирянщину окупували австро-німецькі війська, відтак Румунія. Після приєднання до СРСР Буковинського краю 12 листопада 1940 року було утворено Сокирянський район. Після Другої світової війни пожвавилось будівництво, розвивалась виробнича та соціальна сфера.
У 1955 році, у місцевому підземеллі розпочали розробку кам'яного кар'єру, було налагоджено випуск каменю-черепашечнику та вапнякового піску. Згодом із пиляного в наддністрянських надрах каменю широко розгорнули сільське будівництво — мурували корівники, кормові сховища, траншеї, інші виробничі пристосування, зводили огорожі та вимощували бруківки.
У 1960-х роках територія Сокирянщини входила до складу Кельменецького району. …