Диканька: Історія
=== Походження назви ===
Назву пов'язують з прізвищем Дикань, яке мав чоловік, що першим оселився в цій місцині. Таке прізвище донині поширене в окрузі. Як, спираючись на історичні документи, припускав В. Кривошея ним був козак Яхно Диканенко (1649).
За народно-поетичною версією П. Загребельного походить з наявності тут колись густих лісових масивів, що видавалися дикими, і де було чимало диких свиней, що їх у той час звали «дики».
В. Н. Жук, на підставі своїх досліджень, вважає, що «Дикань» похідне від тюркського «декхан» — «землероб», оскільки у XV столітті ці землі дісталися татарському мурзі Лексаді Мансурксановичу — майбутньому князеві Олександру Глинському
У межах сучасної Диканьки у різний час були виявлені сліди кількох поселень доби бронзи - ранньомодерного часу.
Точна дата заснування першого поселення залишається невідомою. Найдавніша згадка в літописі (щоправда, пізніших часів) датується 1658. Тоді поблизу Диканьки зійшлися в герці загони полтавського полковника Мартина Пушкаря та гетьмана Івана Виговського. Царською грамотою від 28 квітня 1688 року Диканьку затверджено за Василем Кочубеєм.
У лісовій хащі під Диканькою до 1602 року існував печерний скит, залишки якого збереглися донині. Це було ціле підземне містечко з 8 печер, з'єднаних розгалуженими ходами з системою життєзабезпечення.
Неподалік від Диканьки народився близько 1623 року Іван Брюховецький, Гетьман Лівобережної України у 1663–1668 роках.
Від 1660 Диканька входила до складу Будиської (Будянської, Великобудищанської) сотні Полтавського полку Гетьманщини.
Після укладення «Московських статей» й отримання звання російського боярина (1665 p.), Іван Брюховецький допустив посилення політичної влади й економічного впливу царського уряду на Лівобережній Україні, через що й втратив популярність серед старшини, козацтва, міщан і селян. П. Дорошенко, що обіцяв старшині всіляку підтримку, схилив її на свій бік. Правобережне козацьке військо, очолене П. Дорошенком, у травні 1668 року переправилося через Дніпро і рушило у напрямку Полтави. До нього приєднувалися загони лівобережних козаків, селян і міщан. Військо отаборилося поблизу Опішні. Звідти, через якийсь час, П. Дорошенко з генеральною старшиною у супроводі тисячі козаків попрямував до Диканьки, де стояв табір лівобережного козацького війська. Ще до його прибуття 18 червня 1668 року там вибухнуло повстання козаків проти І. Брюховецького: його звинуватили у зловживанні владою й тут же скарали на горло.
1687 за універсалом гетьмана Івана Самойловича передана у власність
генеральному писареві Василю Кочубею. За його життя в Диканьці жив і працював літописець Самійло Величко.
За переписами 1719 та 1732 Диканька входила до Першої полкової сотні Полтавського полку.
У 1725 році у Диканці народився майбутній Генеральний обозний Глухівського періоду в історії України Семен Васильович Кочубей (1725—1779).
У церквах та будинках маєтку Кочубеїв були ікони та портрети створені у середині 18 ст. українським маляром з-під Полтави Павлом Петрашівим.
На час перепису 1767—1769 рр у селі жило 328 сімей. З них 94 господарства не мали своєї землі.
У другій половині 18 ст. у селі Кочубеями споруджено кілька церков. З початку 19 ст. насаджувалися сади, створювалися оранжереї та ставки.
Від 1775 — у складі Полтавського повіту Новоросійської губернії, від 1802 — Полтавської губернії Російської імперії.
1801 року була відкрита перша приватна школа.
1838 року до Диканьки приїздив М. …