Тиврів: Історія
Словацький історик XIX ст. Павел Шафарик пов'язував назву населеного пункту з тиверцями, які мігрували на Поділля внаслідок набігів кочівників.
Український історик Михайло Грушевський писав:
Подібні думки лунали на археологічному з'їзді, що проходив у Києві в 1874 році. Згодом тиверці увійшли до складу Київської Русі.
В історичних актах перша письмова згадка про поселення Тиврів датується 1505 роком, коли король Олександр Ягеллончик дав підтверджувальну грамоту на поселення Тивров зем'янину Федьку Дашкевичу. Підставою було надання Тиврова та інших поселень «за службу» великим князем литовським Вітовтом діду Федька — Герману Дашкевичу. Окрім Тиврова, Дашкевич у своє володіння отримав села Дзвониху, Кліщів, Соколинці, Шендерів і Тростянець.
Отже на цій підставі можна стверджувати що поселення з назвою Тивров існувало уже в період з 1411- го по 1430 рік. Саме в цей період часу князь Вітовт мав право надавати у власність маєтки на Східному Поділлі.
Наприкінці XV ст. Тиврів був знищений татарами. Після відбудови був розділений на кілька власницьких часток, найбільші з яких належали родинам Клещовських, Красносельских, Ярошинських, Кревських..
В к. XVI ст. належав Ярошинським, біля 1590 р. містечко було внесено як посаг за Маріанною Ярошинською, яка вийшла заміж за Себастьяна Калетинського. У 17-18 ст. належало Калетинським (Калитинським). Міхал Калетинський, хорунжий, побудував домініканський костел і монастир, а 1744 р. йому було надано привілей організовувати ринки по четвергах та ярмарки.
У 1750 році Тиврів пограбували гайдамаки.
Після згасання роду Калетинських містечко знову повернулось у власність Ярошинських, причому Захарія Ярошинський, залишив по собі великі статки. За легендою, він був винен у смерті монаха-домініканця, за що покутував усе життя і побудував у містечку Куна костел капуцинів.
Пізніше належало Кочубеям., Енгельгардту, Гейдену
У 1892 році містечко — центр волості, налічувало 511 господарств, 2835 мешканців, з них 987 юдеїв, 2 церкви, парафіяльний костел, синагогу та юдейський дім молитви, школу, 4 водяних млина, гуральню, цегельню, 17 крамниць, 32 ремісника, аптеку, поштову станцію, паромну переправу через Буг, 26 ярмарок на рік.
Парафія РКЦ налічувала 1808 вірних.
Тиврів згадується як місце де складала іспит на звання вчителя дружина повстанського отамана Якова Гальчевського Войнаровського — Марія Жуматій.
Під час Визвольних змагань 1918—1921 років на Тиврівщині діяли численні загони повстанців, що боролись з більшовицькою окупацією краю. Зокрема, тут діяв і загін отамана Артема Онищука, уродженця села Соколинці. Цьому відважному провідникові національно-визвольного руху селян Брацлавщини у 1920—1921 рр., курінному Армії УНР, Валерій Марценюк присвятив історичну повість «Трагічна любов отамана Артема» про «українського патріота, підступно обманутого більшовицькою владою та жорстоко зрадженого коханою жінкою» — чекісткою Ельзою Грундман.
У 1921 році, під час Голодомору 1921—1923 р.р, Тиврів був одним з міст, населення якого отримувало американську допомогу від АРА. …