Володимирець: Історія
Час виникнення Володимирця і досі залишається невідомим. Місцеві перекази говорять, що поселення, нібито, заснував промисловець Володимирко, котрий володів руднями, у яких плавили метал з місцевих болотних руд, хоча ця версія, мабуть, має досить пізнє походження. На території селища збереглись залишки давньоруського городища. У поборовому реєстрі Луцького повіту за 1570 рік містечко згадується як «давнє поселення». На той час воно було власністю Івана Кирдея-Мнишинського, пізніше переходить до князів Чорторийських, які згодом за 400 тис. злотих продали його воєводі Казимирові Пацу. В першій половині XVII ст. ним володіють вже князі Четвертинські. У середині століття в містечку вже налічувалося 220 димів. Для захисту населення під час воєнних дій у Володимирці було споруджено оборонний замок.
Волинська родина князів Четвертинських відіграла значну роль у розбудові Володимирця. Багато представників цього княжого роду зберегли батьківську віру й активно боролися проти полонізації та окатоличення. Серед них варто згадати Стефана Яковича Четвертинського, лідера православно-консервативного угрупування української знаті, приятеля гетьмана Петра Сагайдачного, непримиренного противника єзуїтів. Завдяки старанням його сина князя Стефана Стефановича їхнє спадкове містечко Володимирець отримало 4 червня 1667 року королівський привілей на самоврядування за магдебурзьким правом та низку пільг. Містечко тоді стояло пусткою, оскільки мешканці, як зазначено в документі, «через заворушення теперішніх часів» порозбігалися. Щоб відродити економічне життя та привабити нових поселенців, володимирецьких міщан було звільнено на 12 років від сплати чиншів, податків, контрибуцій, жовнірських постоїв та інших повинностей. Місто виводилося з-під юрисдикції воєвод, каштелянів, підкоморіїв, старост та інших королівських урядників, а в усіх своїх справах міщани мали судитися перед війтом або власником міста за «артикулами» магдебурзького права.
Дозволялося також проводити у Володимирці щороку 3 ярмарки: «один на свято грецьке (тобто — православне. — авт.) Нового Року, себто свято св. Василя — на п'ять тижнів, другий — на свято грецьке Вознесіння Господнього — на три тижні, а третій — на Внебовзяття Пресвятої Діви Марії — на шість тижнів»; та щотижневі торги у неділю та п'ятницю. Тому, крім землеробства, населення його займалося ремісництвом і торгівлею. Торгувати сюди приїздили купці з Луцька, Рафалівки, Пінська, Острога, Клевані. Про широкі торговельні зв'язки Володимирця свідчать виявлені знахідки різних монет XVI—XVII століть.
У Володимирці у XVII столітті було велике для свого часу залізоробне підприємство, яке постачалося рудою з села Рудки та інших навколишніх сіл. Виплавляли її на деревному вугіллі. Завдяки цьому тут розвинувся досить рідкісний ливарський промисел — виготовлення дзвонів. Правда, згодом, з поступовим занепадом містечка, це ремесло забулося.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. населення Володимирця брало участь у селянських заворушеннях. У жовтні 1654 року містечко й замок Володимирець займали українські козацькі полки і російські війська.
За Андрусівським перемир'ям між Річчю Посполитою і Московським царством Володимирець залишився за Польщею. На початку 1705 року у ньому створюється католицька парафія Луцького деканату.
Соціальний і національний гніт, свавілля польської шляхти призводили до занепаду містечка. За сто років кількість будинків у ньому зменшилась наполовину, у 1775 році їх налічувалося всього 118. …