Здолбунів: Історія
=== До першої згадки ===
На території Здолбунова виявлені поселення доби ранньої бронзи, а на околиці — ранньослов'янський могильник зарубинецької культури.
З утворенням Київської держави землі дулібів у Х столітті входять до її складу. Пізніше, під час занепаду держави, землі Волині (з 1199 року) входять до Галицько-Волинського князівства, яке від нападів татаро-монгольських орд поступово втрачає свою силу і підпадає під владу Литви.
Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року в акті, за яким великий князь Литовський Олександр дарував князеві Костянтину Острозькому разом з іншими поселеннями і село Долбунів. Назва Здолбунів відома з 1629 року[джерело?].
Після Люблінської унії 1569 року Здолбунів потрапив під владу Речі Посполитої. Село входило до Луцького повіту. 1570 року в ньому налічувалося 9 димів. Населення займалось переважно рільництвом. Саме на той час в Здолбунові почала формуватися єврейська громада. У 1618 і 1619 роках воно дуже потерпіло від нападів татарських орд. У роки Визвольної війни українського народу 1648—1654 років в районі Здолбунова відбувалися селянські виступи проти місцевих феодалів. У 1651 році на околицях Здолбунова, неподалік села Тайкури, розташовувався штаб війська Богдана Хмельницького, козаки якого вели бої з поляками. Тоді ж відбулися перші єврейські погроми, що були вчинені козаками.
У 1793—1795 роках Правобережна Україна, внаслідок Другого поділу Польщі та анексії, тимчасово входила до складу Російської імперії. У цей час Здолбунів належав до Волинського намісництва, а згодом — до Волинської губернії. 1798 року в селі налічувався 51 двір, проживало 276 чоловік, у тому числі 167 кріпаків. У 1821 році князь Себастьян Любомирський, дідич Здолбунова, продав його купцям Кружиніним. Вони розширили господарство маєтку, збудували млин. За реформою 1861 року для селян Здолбунова було виділено 489 десятин землі, у середньому по 11 десятин орної землі на двір. Земля обійшлася їм вдвічі дорожче, ніж коштувала.
Скасування кріпацтва прискорило розвиток капіталістичних відносин у Здолбунові. У червні 1873 року закінчено будівництво Ковельської залізниці Київ — Берестя, яка пролягла через місто. Згодом місто отримало сполучення з Радивиловом і Сарнами, побудовано залізничну станцію Здолбунів та паровозне депо. У ці роки було визначено високі якості здолбунівської крейди і можливість її використання як основної сировини для виробництва цементу. На це звернули увагу австрійські піддані брати Єлінеки, чехи за національністю, які заснували цементне виробництво у 1877 році. У 1884 році побудовано невеликий цементний завод Едмонда Францевича Єлінека, на якому у 1886 році працювало 19 робочих. Устаткування цього підприємства складалося з п'яти жорен кінської тяги, такої кількості печей опалювання (ковпаків) та складу для сушіння коржів із глини і крейди. Усі процеси виконувалися вручну. За добу тут виробляли 20—25 бочок цементу. Для залучення додаткових коштів власники заводу створили у 1889 році компанію «Єлінек і Ко», яка забезпечила розширення заводу, обладнала його досконалішими механізмами. Випуск цементу досяг 90 тонн на добу. У 1898 році було засновано Акційне товариство портланд-цементу «Волинь», після чого значно зросла кількість робітників. Наприкінці 1890-х років на Здолбунівському цементному заводі працювало 200 робітників. У 1889 році засновано ливарно-механічний завод.
Почала розвиватися торгівля. У селі працювали крамниці, трактири, маленькі майстерні, відбувалися ярмарки. …