Ємільчине: Історія
В ранньому середньовіччі на околицях селища були рудні, де випавляли залізо з болотяної руди. Раніше тут було багато курганів, траплялися знахідки камінних знарядь праці. Вперше згадується в житомирських міських актових книгах близько 1585 року як маєтність князя Костянтина Острозького. До кінця 19 століття вживалася назва Межирічка (Межирічки, Межиріч). У 17—18 століттях — власність князів Любомирських. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року як місто Межирічка, яке належало до Звягеля, подимне вносили від 26 дворів. Після приєднання Правобережної України до Російської імперії з 1796 року стало містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. У 1812 році перейшло у власність графа Уварова. Одна з Любомирських-Звягельських Марія-Юзефа, донька генерала російських військ Каспра Любомирського, розведена з графом Петром Потоцьким, вийшла заміж за генерала Уварова, а що була бездітною, то всі свої колосальні добра передала синам свого чоловіка Уварова, під впливом та за наказом царя Олександра I. Близько 1820 року в Емільчині охмістром Царського двору Сергієм Уваровим, сином Апполона Уварова, була закладена фабрика порцелянових виробів, де працювало близько 200 осіб. Фабрика була власністю графів Уварових, працювала понад 25 років, ліквідована 1852 року.
У другій половині 19 століття — містечко на півночі Новоград-Волинського повіту Волинської губернії, на річці Уборть. Раніше Межиріч. Тут розміщувалася волосна та станова (поліційна) управи. Багате на всі поліські продукти — смолу, лико, гриби тощо, які на ємільчинських ярмарках обмінювали на збіжжя та інші рільничі продукти. В нескінчених лісах водилися лосі, дикі свині та рисі, часто можна було зустріти медведів. В околицях було багато смолярень, шкляна гута, два тартаки, кілька млинів, гуральня. Торгівля мала значні обсяги, мешканці жили заможно, ємільчинсько-звягельський тракт був зажди оживленим. Окрасою містечка був новий поміщицький палац, хоч і дерев'яний, але недавно збудований. Містечко разом із навколишніми селами, обсягом земель 68 283 десятини, було власністю Уварових. Селянам-землевласникам, у кількості 361 особа, належало 1 868 десятин землі.
За довідником 1885 року — колишнє поміщицьке село Емільчинської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Лежало на річці Уборть, за 40 верст від повітового міста. Були волосна управа, церковна парафія, дім молитви, школа, заїзд, лавка, недільні базари, два вітрових млини, бондарня, винокурня. У 1873 році відкрито двокласне училище, у 1897 році збудовано церкву Різдва Богородиці, яку знищено у 1930-х роках. У цей час на честь доньки графа Уварова Емілії за містечком закріплено назву Емільчине.
Наприкінці 19 століття — містечко Емільчин (також Межирічки) Емільчинської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Розміщувалося на річці Уборть, за 120 верст від Житомира, за 40 верст від Новограда-Волинського та найближчої поштової станції, за 100 верст від найближчої залізничної станції Полонне. Великий землевласник — Анна Уварова. Діяли суконна фабрика та смоляний завод. сім разів на рік відбувалися ярмарки. З 1873 року існувало двокласне училище. Церковна парафія належала до 2-го благочинного округу Новоград-Волинського повіту. Дерев'яну церкву збудовано у 1757 році невідомо ким. 15 серпня 1830 року вона згоріла разом із дзвіницею. У 1839 році за кошти поміщика Аполона Уварова було збудовано дерев'яну на кам'яному підмурівку покриту бляхою церкву, з дерев'яною дзвіницею. …