Теофіполь: Історичні відомості
Територію сучасного Теофіполя в стародавні часи заселяло слов'янське плем'я — волиняни. У IX—X ст. вона входила до складу Руської держави з центром у Києві, а з 1199 року — до складу удільного Галицько-Волинського князівства. У XIII ст. цю місцевість захопили і спустошили монголо-татари.
У другій половині XIV ст., на початку Великої зам'ятні у Золотій Орді (1359—1380), після битви на Синіх Водах (1362), перейшло під владу Великого князівства Литовського, Руського та Жемойтського.
Теофіполь під назвою Камінь як одна з фортець та опорних пунктів литовських феодалів на півдні Волині вперше згадується 1420 року в дарчому акті великого князя литовського Вітовта. Назва Камінь, очевидно, пов'язана з поселенням, що виникло як камінне оборонне укріплення. З трьох сторін його захищали озеро та річки Полква і Норець.
У XV і в першій чверті XVI ст. Каменем володіли волинські шляхтичі (магнати[джерело?]) Човганські (Чолганські). Містечко стали називати Човганським Каменем, щоб відрізнити його від містечок і сіл з такою ж назвою, яких на Волині було безліч. Пізніше в народі закріпилась назва Човган (пол. Czołhan). Багаті землі Човганського Каменя і його околиць приваблювали волинських шляхтичів та магнатів. Цей маєток був предметом постійних суперечок і боротьби між феодалами: шляхтичами Сенютами та князями Острозькими. 1624 року К. Сенюта купив Човганський Камінь, але фактично ним володіли багатші і впливовіші магнати князі Острозькі.[джерело?]
У середині XVI ст. у Човганському Камені певного розвитку набули промисли, зокрема горілчаний, борошномельний, деревообробний. У містечку було дві гуральні, два водяні млини, працювало кілька десятків ремісників. 1569 року Човганський Камінь перейшов до складу Речі Посполитої, його було включено до Кременецького повіту Волинського воєводства.
Поблизу Човганського Каменя проходив Чорний шлях, по якому татари набігали на українські землі. Особливо великого спустошення містечко зазнало в 1593 і 1618 роках.
Населення містечка та його околиць брало активну участь у визвольній війні 1648—1657 рр. У серпні 1648 року польські комісари (командувачі військами) у своїх посланнях скаржилися польському урядові, що в районі Човганського Каменя вони зустрічають великий опір повсталих селян. 28 і 29 серпня 1648 року Богдан Хмельницький надіслав у Човганський Камінь командуванню ворожих військ два листи з вимогою припинити варварські знущання над руським (українським) населенням, з яким особливо жорстоко розправлялося військо, очолюване князем Єремією (Яремою) Вишневецьким.
Перед Пилявецькою битвою (вересень 1648 р.) Я. Вишневецький у листі, відправленому з Човганського Каменя, просив свій уряд, щоб туди спорядили нові військові сили «для знищення домашнього ворога» — козацького війська і повсталих селян, а державний комісар Адам Кисіль у свою чергу писав звідси: «Вже й тут довкола оточили нас полки Хмельницького».
Після розгрому під Пилявцями рештки шляхетських військ тікали через Човганський Камінь. Добивати їх допомагали тутешні повсталі селяни.
Селяни продовжували боротьбу і в наступні роки. 21 червня 1649 року до Човганського Каменя прибув Богдан Хмельницький. Тут він чекав підходу своїх полків, після чого вирушив на Збараж, де укріпилось військо Речі Посполитої. До військ Хмельницького приєдналось все доросле чоловіче населення містечка і навколишніх сіл. 9 липня біля Човганського Каменя козацьке військо розгромило головні сили військ Речі Посполитої. …