Арбузинка: Історія
У XV столітті литовський князь Вітовт розгромив татар, збудував на Південному Бузі фортеці Соколиць (поблизу Вознесенська) та Баликлей (нижче Вознесенська). Біля цих фортець почали селитись литовці, які поселились і на місці де розташована Арбузинка, у гирлі Литовської балки, від чого й балка називається Литовською.
У 1480-х роках кримський хан Менґлі I Ґерай розбив литовців, а фортеці Соколиць та Баликлей пограбував. Литовське поселення пішло. Частина литовців залишилась. Це було видно з того, що досі в Арбузинці збереглися прізвища Литвиненко, Литвин з українським закінченням. Ще за литовців на річці Південний Буг поселились молдовські племена Будтакі. В XV столітті частина Будтаків переселилась з Костянтинівки.
Вони поселилися від литовців на південь по річці. Тепер вона називається молдаванщиною. Татари їх не чіпали і вони залишились жити на місці. З посиленням кріпацтва в Польщі, Литві, Росії, Україні та Молдові сюди почали стікатись втікачі. Частина їх поселилась біля литовців, а частина розселилась по балках.
Так, по річці Арбузинка, у бік Садового поселились Бойко та Козинець, інші, до Мар'янівки — Козинець, Петрушенко, і Кулик. По Козиній балці поселились: Пишенін, Майков, Кнут, Мошур, Перков та інші, по Осиковій — Матрієнко, Мягкий та інші. Їх нащадки володіли цими хуторами до самої революції. Тут до останнього часу збереглися сліди жителів на місці впадання Козиної балки в річку між селом і рязянщиною, нижче колишньої Сідневої греблі і біля Вергейкіної криниці.
В 1780 році тут була поселена частина гагаузького козацтва, де тепер проходить вулиця Учительська. 1782 року сюди були переселені кріпаки, відібрані в казну у Києво-Печерській Лаврі. Вони розселялись по теперішній вулиці Шевченка. Поповнилось село і втікачами з кріпацтва. В 1809-10 роках в Арбузинку прибули козаки з Полтавської губернії. Із всього цього населення в 1818 році було організоване військове поселення, жителів почали називати військовими поселянами Бугської уланської дивізії. Село до 1812 року називалось Гарбузинка, потім Арбузинка. Спочатку це було казенне село Ольвіопольского повіту Херсонської губернії, потім військовим поселенням, поселяни відносились до військового відомства і не були кріпаками.
Життя поселенців було тяжким. Ні переселенці, ні втікачі, ні козаки й гайдамаки не мали достатньо робочої худоби, інвентарю та грошей на їх купівлю. Не вистачало і посівного матеріалу.
Основною робочою худобою були воли. Інвентар був примітивним. Дерев'яний плуг з залізним лемешем, у який потрібно було запрягати три пари волів, рало — мало вигляд граблів з п'ятьма зубцями з залізними наконечниками. У нього впрягалася одна пара волів.
Ці знаряддя не орали, а тільки дряпали землю. Замість зерна виростали бур'яни, що призводило до частих неврожаїв та голодувань. На допомогу голодним в час голодувань створювались страхові фонди «Засипка». Кожний двір мав внести за кількістю осіб в родині щороку частину врожаю зі своїх посівів. Це лягало важким тягарем на родину, бо не вистачало для годування своєї родини. «Засипки» жодної допомоги не надавали, бо за «засипками» не було нагляду і вони розтринькувалися.
Керував селом сільський староста, якого призначав командир полку. Староста підпорядковувався у громадянських справах тільки командиру полку, фактично господарем села був осавул — командир ескадрону.
Село поділялось на сотні, а сотні на десятки. На чолі сотні був сотник, а десятки — десятник. Родини старости, сотників, десятників були звільнені від праці в казну. …