Сколе: Історія
=== Давні слов'яни та Київська Русь ===
Слов'янське поселення виникло приблизно на початку X ст., про що свідчить легенда про князя Святослава Володимировича та результати археологічних досліджень. На території міста були знайдені кам'яні сокири, кераміка, кістяні вироби та інші артефакти, які належать до часів Київської Русі. Через Сколе здавна проходив знаменитий торговельний Соляний шлях «на угри», з Волині та Галичини на Закарпаття. У 895 р. мадярські кочові племена, на чолі з Арпадом дорогою в Паннонію, перейшли через гірське поселення, яке існувало на місці теперішнього Сколе. Однак головним локаційним наративом міста є легенда про Святослава, що частково підтверджується топонімічним та археологічним матеріалом. Відповідно до неї, на цьому місці в 1015 році відбулась жорстока битва між синами Володимира Святославича — Святополком і Святославом. Вся долина між горами була вкрита тілами вбитих і поранених, а жорстокий Святополк все вигукував: «сколіть їх всіх!». Військо Святослава було знищено, сколоте. Долину між горами тому нібито і назвали Сколе. Достовірність цієї легенди підтверджується і назвою селища Святослав, що є пригородом Сколе. Назву Сколе пов'язують також зі словами скеля, оскільки долина, де розташоване місто, оточена скелями.
Правдоподібно, що до монгольського нашестя та місцина, де зараз розміщене Сколе, мала назву «Тухля», або «Тукла», а сучасне село Тухля (вище в горах і в стороні від «угорського» шляху) виникло вже після нищівного розгрому монголами старого поселення у Сколівській улоговині.
При в'їзді до міста з півночі, на перевалі Тухольські ворота до 1241 року існували потужні фортифікаційні споруди для захисту від ворожих нападів кочівників — трирядна система оборонних дерев'яно-земляних валів з високою дерев'яною вартовою вежею (баштою) на кам'яному фундаменті. З верхнього майданчика башти було видно вежу монастиря у Синевицку Верхньому. Цей перевал тоді називався «Ворота», а пізніше, за часів Австро-Угорщини — «Колодка». Із тих давніх часів гору, на якій стояла вежа, називають Баштою, а другу, що навпроти, через річку — Забаштою (приблизно не середині хребта Чудидів). Сколівські оборонні споруди княжого часу — це два паралельних вали та рови, що проходять від правого берега річки Опір по гребеню хребта Чудилів. Викопані рови та насипні вали тягнуться паралельно один до одного на віддалі 50–80 м загальною довжиною до 400 м. На північному схилі хребта виявлено дев’ять овальних земляних насипів невідомого призначення, які розміщені півколом, однак їх датування досіл не певне. Пам’ятка належить до оборонних, які призначалися для захисту однієї з доріг, що вела до карпатських перевалів.
10 березня 1241 року величезне (~ 20 000 воїнів) монгольське військо під проводом Батия і Субудая, прямуючи з Волині в Панонію, розпочало штурм укріпленого перевалу «Тухольські Ворота», вщент розгромило в нерівнім бою малочисленний гарнізон оборонців, і вже через 2 дні передові загони монгольської кінноти вийшли на Верецький перевал. Саме ці події так яскраво описав у своїй історичній повісті «Захар Беркут» знаменитий бойко — Іван Франко.
Перша письмова згадка про Сколе датується 5 березня 1397 року. Тоді, брати Мико та Іванко Волохи отримали дозвіл від короля Владислава ІІ на розбудову поселення у «пустому полі» під назвою «Сколе» над річкою Опір.: …