Віньківці: Історія
Першу писемну згадку про Віньківці знаходимо в податковому списку 1493 року. Тоді в поселенні нараховувалось 14 димів (податкових одиниць).
У 1616 році польський шляхтич Станіслав Лянцкоронський (бл.1585—1617, подільський воєвода, галицький каштелян, плоскирівський староста) купив кілька маєтностей на Поділлі в Ліховських, зокрема, Віньківці.
Належало шляхтичам Стареховським (Стажеховським), Тишкевичам, Гумецьким. Спадкоємці Яна Онуфрія Орловського продали Віньківці хорунжому белзькому — Гнату Черкасу.
Зоф'я Замєховська, вдова Станіслава Лянцкоронського: заснувала римо-католицький монастир Діви Марії Ангельскої у Віньківцях близько 1630 року (або 1643 року), первинна будівля дерев'яна, для францисканців. У своєму заповіті 5 вересня 1635 записала фундуш для місцевого шпиталю.
1643 року представних шляхетського роду Замєховських надав фундуш для місцевого костелу.
У 1780 році при Гумецьких костел було перебудовано у мурований. Костел мав чудотворний образ св. Антонія Падевського.
У 1836 проти кагалу Вінківців було збуджено справу по звинуваченню у вбивстві донощиків, які повідомляли владі про євреїв, що ховалися від рекрутчини.
Після 1863 року Кароль Косельський (пол. Karol Kosielski) вибудував у Віньківцях палац у «волоському стилі», який був однією з найкращих резиденцій в околицях.
Архітектор палацу не відомий, з 19 ст. залишилися два малюнки Наполеона Орди.
Палац був закладений на узгір'ї, головний фасад палацу був дворівневий, а тильний — трирівневий. Нижній поверх становила аркадова галерея з терасами нагорі. Посередині тераси знаходився ґанок з чотирма колонами, поєднаних угорі аркадами. На цих аркадах спиралася верхня менша тераса. З ґанку до парку вели двобігові сходи. Дах палацу був плоским.
У 1893 р. мало 319 осад, 2541 мешканця, православну церкву, парафіяльний костел, синагогу, 2 єврейських молитвених будинки, 1-класну школу, аптеку, 20 крамниць, 3 млини, 40 ремісників. Мало передмістя - Березовку, Майдан, Татаринку. Римо-католицька громада разом з вірними з навколишніх сіл налічувала 4415 чол.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.
1 листопада 1920 року представники єврейської громади міста урочисто, з Торою, вітали Головного Отамана УНР Симона Петлюру в місті (супроводжували генерал Всеволод Петрів, ад'ютант — полковник О. Доценко, представники генштабу Армії УНР). Після виконання Гімну бурмістр із рабинами підніс хліб-сіль на рушнику.
Великий слід залишили Голодомор та репресії. Репресій зазнали селищна інтелігенція і безвинні селяни.
Активна діяльність Організації українських націоналістів на Віньковеччині була розгорнута в період з 1946 по 1951 рік. Провід ОУН за час свого існування нараховував до 15 активних учасників у підпіллі (які були на нелегальному становищі в лісах та зі зброєю), та кілька сотень симпатиків із місцевого населення, котрі допомагали повстанцям їжею, одягом, прихистком над головою та сховком від більшовиків.
24 серпня 1991 року Україна, а разом і Віньківці розпочали відлік нової доби. У селищі відкрито ряд приватних підприємств, посилився інтерес до власного історичного коріння.