Доманівка: Історія селища
Доманівка виникла на початку XIX ст. на місці невеликого хутора Молдованина Худобашева. Після визволення південної частини України від турецького гніту тут одержали землі поміщики Доманівські (звідси й назва селища). Щедро роздаючи ці землі, царський уряд водночас зобов'язував поміщиків вивозити сюди своїх кріпаків по ревізькій душі на 30 десятин землі. Доманівські привезли з Польщі кріпаків свого маєтку. Поступово, до 1805 року, вони прибрали до рук кріпаків-утікачів з Центральної Росії й України, які селилися в цій місцевості. Сюди було переселено і кілька сімей державних селян з Полтавської губернії. Населення поповнювалося також збіднілими дворянами, чиновниками та міщанами. Спочатку новим жителям надавалися всілякі пільги: дозволялось добувати камінь для своїх потреб, випасати худобу на відведених ділянках, 1803 року оголошено звільнення на 10 років від сплати податків і наборів у рекрути.
На початку XIX ст. Доманівка входила до Головлівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії. Населення її займалося землеробством, скотарством, чумакуванням. Розвивалися ремесла: теслярське, ковальське, кравецьке. Сільські ремісники не тільки обслуговували односельців, а й частково виконували роботу на продаж. Щотижня відбувалися тут базари, на яких торгували хлібом, худобою, птицею, городиною, ремісничими виробами. Близько 150 жителів Доманівки на початку XIX ст. були кріпаками. Посилення поміщицької експлуатації дедалі більше призводило до зубожіння селян. Якщо спочатку вони працювали на пана два дні, то згодом — три дні на тиждень, а в гарячу пору жнив — 4—5, а то й 6 днів. Поміщики часто продавали кріпаків разом з землею, здавали землю з кріпаками в оренду або посесію іншим особам. Так, у 40-х роках XIX ст. власник села віддав у посесійне утримання на 25 років єврейським поселенцям 400 десятин землі по 1 крб. за десятину. 1851 року здано в оренду на 2 роки 4 місяці поміщикові Островському 2464 десятини землі разом з 60 кріпаками та їх сім'ями за 1 тис. крб. сріблом на рік. Внаслідок реформи 1861 року 2250 десятин землі залишилося за поміщиком. Вигони, випаси, водопої — все це, як і раніше, також належало йому. Селянам виділили малородючі землі, за які вони виплачували щороку по 80 коп. з десятини.
Після оголошення маніфесту 19 лютого 1861 року в селі поширювалися чутки, що справжній маніфест прихований панами. Жителі села відмовлялися виконувати повинності, працювати на пана, підписувати уставні грамоти. Поміщики скаржилися, що селяни пізно виходять на роботу, самовільно залишають її. Влітку 1861 року херсонський губернатор доповідав новоросійському і бессарабському генерал-губернатору, що мешканці Головлівської волості, куди входила і Доманівка, «…відмовились від урочних робіт на користь поміщиків. На втихомирення були надіслані солдати Житомирського полку». На початку 80-х років XIX ст. 80 % господарств Доманівки мали пересічно до 5,5 десятини землі. Селянам доводилося орендувати її у поміщиків, ходити на заробітки до сусідніх економій. З розвитком капіталістичних відносин поглиблювалося класове розшарування на селі. У 1886 році з 42 селянських господарств Доманівки 7 — не мали землі, 3 — мали до 1 десятини, 26 господарств — від 4 до 6 десятин, 5 господарств — від 6 до 11 десятин, одне господарство — 15 десятин. В 46 % дворів Доманівки не було робочої худоби, у 42 — налічувалося всього 52 робочих коней, 33 вівці, 30 свиней. …