Борова (Ізюмський район): Історія
=== Заснування ===
За даними історика Леся Ісаїва, слобода Борова була заснована не пізніше 1790 року шляхом об'єднання кількох хуторів з різними назвами. Сучасне селище Борова не має ніякого відношення до монастирського хутора Борова на річці Оскіл, що веде своє літочислення з XVII століття, та в подальші роки називався, як селище Боровий, за часів СРСР — село Оскіл.
Перші літописні згадки про Борівську землю датуються 1698 роком у розповіді про Гороховатську чоловічу пустинь — невеликий монастир, що спочатку був на лівому березі Оскола, а згодом розташувався на правому березі Оскола, біля гороховатських скель, у 1760 році повернувся на лівий берег Оскола, при впадінні річки Борової. Хоча перші поселення на її території, як вважають історики, з'явились ще раніше. Можливо, що водночас з монастирем був заснований і хутір Боровий.
Приблизно у 1780—1784 роки в Куп'янському повіті Харківського намісництва проведений перепис всіх земельних угідь. У цих документах згадується про два хутора з однаковою назвою — Боровий.
Один з цих хуторів для тих часів був великим населеним пунктом, він мав 35 дворів з населенням 247 чоловік. Розташований хутір по обидві сторони річки Борової. Поблизу Піщаного озера і двох безіменних озер, обнесений огорожею з двома вежами, церквою і дерев'яними келіями, стояв монастир. Саме цьому монастирю і належав хутір, населення якого обробляли монастирські землі.
На лівому березі річки Борової був другий хутір Боровий, а землі його — по обидві сторони річки. Цей хутір мав лише три двори, в яких мешкало 20 осіб. Всі вони були кріпаками поміщиці.
Обидва хутори були заселені вихідцями з Правобережної України, так званими черкасами.
У листопаді 1788 року монастир було ліквідовано, його землі та майно перейшли у власність держави, селян перевели до розряду економічних, а згодом — державних.
У 1794 році з території ліквідованого шість років тому монастиря до хутора Борового на лівий берег річки була перенесена церква, навколо якої розрослася Боровська слобода. Її населення поповнювалося за рахунок колишніх військових, які після 25 років служби оселилися тут та отримували невеликі ділянки землі.
Населення хуторів, а потім і слободи Борової в основному займалося землеробством і тваринництвом. Вирощували жито, пшеницю, просо, овес, розводили велику рогату худобу, овець, іноді розвивалося садівництво. Крім того, жінки пряли льон, коноплю, шерсть, ткали полотно і сукно. Вироби йшли для власного користування, а іноді — на продаж.
Тривалий час Борова була невеликою слободою Гороховатської волості. На початку XX століття слобода розрослася, особливо у напрямку хутора Борового.
Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв у Боровій та Шийківці — 693 людини.
У 1968 році відбулася зміна статусу на селище.
З 24 серпня 1991 року селище міського типу Борова у складі Незалежної України.
12 червня 2020 року розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області» Борівська селищна рада об'єднана з Борівською селищною громадою.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Борівського району, селище увійшло до складу Ізюмського району. …