Воловець: Історія
Археологічні знахідки свідчать, що місцевість сучасного Воловця була заселена в добу бронзи. В 1930 тут знайдено два скарби, які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів, які підтверджують існування тут поселення наприкінці ІІ тис. до н. е.
За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, у якій пастухи в давнину напували волів, які паслись на багатих травами полонинах.
Перша згадка про Воловець припадає на 1433 рік, коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Перені та частково Білкеям. У наступні роки власники села змінювалися, поки на початку XVII ст. його не включили в Мукачівську домінію. У 1625 начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував його Олексі Шімону. В дарчій грамоті, підтвердженій у 1628, вказувалося, що новий хазяїн зобов'язаний поселити тут своїх кріпаків.
У 1645 трансильванський князь Дєрдь ІІ Ракоці, який вів активну боротьбу за розширення своїх володінь, приєднав до них і Воловець. Село в той час було невеликим, у ньому проживало кілька десятків сімей. Основним заняттям жителів було тваринництво. На початку XVI ст. селяни були повністю закріпачені. Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили наїзд на володіння цього князя. Багато сіл, у тому числі Воловець, були зруйновані і спустошені. Після придушення визвольної війни угорського народу 1703—1711 рр. всі володіння її очільника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і в 1728 перейшли до графа Карла Шенборна. Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію.
Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти експлуататорів. У 1761—1762 рр. 33 жителі Воловця перебували в тюрмі непокору адміністрації домінії. Влітку 1831 на Закарпатті вибухнуло повстання селян, у якому взяли участь і жителі села. Унаслідок революції 1848—1849 рр. кріпосне право скасували.
У другій половині XIX ст. Воловець був порівняно великим селом на Верховині. У 30-ті роки XIX ст. у Воловці почало діяти напівкустарне підприємство по виготовленню черепиці і цегли.
У 1872 італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці. У тому ж році у Воловці почав діяти перший навчальний заклад — державна початкова школа.
В 1900 в селі проживали 1284 чол., у тому числі 839 українців, 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв. Лише 346 жителів були письменними. В селі було 198 будинків, з яких 24 кам'яних та 174 дерев'яних. Триповерховий будинок належав багатому Грімбергу.
У 1901 одна із будапештських фірм змонтувала у Воловці лісопилку, яка виготовляла будматеріали, на ній працювало 25—30 осіб. У 1906 її переобладнали паровим двигуном. Фабрикою володів підприємець єврейського походження Мойзеш Грінберг. В 1944 вся сім'я Грінберга (14 осіб) була депортована разом з іншими воловецькими євреями до концтабору Аушвіц, де всі вони загинули.
У 1909 двоє вчителів у місцевій школі навчали 107 учнів.
Під час Першої світової війни у 1914 російські війська оволоділи селом, 200 воловчан приєднались до війська[джерело не вказане 66 днів].
У 1919 в селі було проголошено радянську владу — тоді контроль над Закарпаттям намагалася встановити новопроголошена Угорська Радянська Республіка, яку очолював революціонер і комуніст Бела Кун. …