Березанка: Історія
Березанка як єдине поселення із даною назвою створене у 1964 році шляхом об'єднання села Тилігуло-Березанки (центральна частина, кол. німецька колонія Александерфельд, заснована 1866 року), села Адамівка (село засноване 1797 році, зараз правобережна частина селища), села Вільне (кол. хутір Вільгельма Кепліна, заснований наприкінці ХІХ ст., зараз вул. Вільна) та села Малиші (кол. хутір Малоолександрівка, зараз вул. Малоолександрівська).
Про заселення території нинішнього селища та його околиць у сиву давнину свідчать знайдені тут останки поселень ранньої бронзи (кінець 2-го тисячоліття до н. е.) та скіфського часу (4—2 ст. до н. е.)
У 16—17 ст. тут кочували ногайські орди, зокрема Едисанська. Відвойовуючи свободу споконвічних слов'янських земель сюди не раз приходили загони запорізьких козаків. Про один з таких рейдів говориться в меморіалі військового судді Головатого від 14 серпня 1769 року.
Під час російсько-турецької війни 1787—1791 рр. авангардними частинами російської армії тут кілька днів перебував російський полководець Олександр Суворов.
Після приєднання території північного Причорномор'я до Російської імперії, землі у цій місцевості довгий час належали поміщикам Погорільським, а пізніше — Арнольдам.
У 1866 році 32 вихідці з німецьких колоній на Одещині викупили у поміщика Арнольді 3 337 десятин землі і на лівому березі річки Сасик було засноване поселення, що вперше згадується у письмових джерелах за 1876 рік під назвою Александрфельд. Користуючись наданими царським урядом пільгами та володіючи великими наділами землі, колоністи з успіхом розвивали своє господарство. У 1882 році у 60-ти дворах проживало 386 людей. З 1879 року село стало центром волості.
Станом на 1886 у німецькій колонії Александрфельд, центрі Александрфельдської волості Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 258 осіб, налічувалось 45 дворових господарств, існували лютеранський молитовний будинок, школа та парова маслобійка.
Розташування села біля великої дороги зумовлювало сприятливі умови для збуту сільськогосподарської продукції на базарах міст Одеси та Миколаєва. Кожної неділі у Александрфельді збирались базари, два рази на рік — багатолюдні яскраві ярмарки. У кінці XIX століття у селі діяли паровий млин, олійня, шкіряні, взуттєві, ковальські майстерні. У 1881 році тут нараховувалось 45 ремісників, близько села колоністи видобували будівельний камінь, який збували по 5 карбованців за кубічний сажень, 24 торговці мали свої лавки. У 1904 році почав діяти фельдшерський пункт. У 1866 році відкрилась німецька приходська однокласна школа, а у 1880 — перетворилась на чотирьохкласне реальне училище.
У 1914 році з початком світової війни, село Александрфельд було перейменовано на Суворове і стало волосним центром. Проживало тоді в ньому 351 людей, в основному — німці.
7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки.
Після жовтневого перевороту 1917 року, у лютому 1918 року розпочалась перша радянська окупація, але вже у березні цього ж року село було під владою Української держави. Нову владу підтримали заможні колоністи. Після антигетьманського повстання село зайняла Армія УНР. У березні 1919 року у селі облаштувалась радянська влада. Але влада у Суворові мінялась — були тут денікінці. Коли радянська окупація закріпила свої позиції, у колоністів були відібрані млин, олійня, магазини.
На початку 1922 року Суворівську волость об'єднали з Анатолівською з центром у с. …