Онуфріївка: Історія
Найдавніші сліди існування людини на території колишнього Онуфріївського району відносять до доби неоліту.
Топонім Онуфріївка походить від прізвища засновника. Крім назви Онуфріївка в різні періоди вживалися її видозміни, зокрема «Онохреевка», «Анофреевка», «Оноприївка».
Перша документальна згадка про хутір відставного козака Василя Онуфрієнка, датована 1741 р. при описі Задніпровських володінь Потоцької сотні Миргородського полку: «Василь Онофрей показал, что имеет на той стороне Днепра на врочище ретце Омельничку хутор с принадлежащими к нему сенокосами и полем пахатним обома сторонами, да на оной же ретце мельница о двох колах и став, занятие ним, Онофреем, тому деется годов более десяти. К сей сказке по прошению Василя Онуфриенка неграмотного ратуши Потоцкой подписок Никола Данилов руку приложил».
Надалі хутір козака Онуфрієнка згадувався в 1744 р. в описі поселень Миргородського полку за їх власниками, у 1745 р. в описі Данила де Боскета та присутній на карті цього ж автора, яка була додатком до опису.
Слід зазначити, що на території сучасної Онуфріївки розміщувався не лише хутір козака Онуфрієнка. Так, місцевим краєзнавцям вдалося віднайти розташування хутора Омеляна Розсохи, що складався «о двох избах, с греблею, ставом, мельницей, с сенокосными лугами и пахотным полем да у Могилуватом буераке пасека». Він розміщувався навпроти балки р. Могилюватої — околиці Онуфріївки, в кінці вул. Поштової. На цьому місці ще залишилися рештки греблі. Крім хутора Розсохи, дослідникам вдалося встановити приблизне розміщення хутора козака Онуфрієнка на злитті річок Омельничок та Сухий Омельник (на території сучасного Онуфріївського парку), хуторів козака Андрія Шевченка та Грицька Христишина. З плином часу ці хутори злилися в одне поселення і надалі існували під однією назвою.
У 1752 році із створенням військових поселень Онуфріївка увійшла до складу Нової Сербії і стала власністю Івана Хорвата. Підтвердженням цього є відомість 1758 р. про осіб, які перейшли на житло в поселення Нової Сербії та Новослобідського козачого полку, де зазначається, що з Кременчуцької сотні перейшли: «Микола Коваль; Матвей Шаповал — в новопоселяемой его ж високопревосходительством господином генералом лейтенантом Хорватом слободки, прозываемой Онуфреевки».
Станом на 1774 р. Онуфріївка знаходилась в державній власності, про це свідчить Й. А. Гіндельштедт у своїй розповіді про подорож Єлисаветградською провінцією: «…из слободы Зыбкой мы ехали 10 верст прямо к N, до слободы Онохреевки — казенной деревни семейств во 100; жители все — малороссы, пришедшие сюда с обеих сторон Днепра. В деревне есть церковь, лежащая на северной стороне речки Омельник Келебердянский, близ устья Сухого Омельника». Ця церква на 1776 р. носила ім'я Преподобного Спиридона, мала 50 приходських дворів.
Оскільки Кременчук був столицею Новоросійської губернії, то землі довкола нього були ласим шматком для багатьох знатних дворян. Онуфріївка не стала виключенням. Після 1776 р. вона втратила статус державного «казенного» села і перейшла у власність до капітана Івана Івановича Комбурлея (Конбурлея), який у 1774—1775 рр. був цолнером кременчуцької прикордонної митниці. За його кошти було збудовано Івано-Предтечанську церкву, в якій він був похований разом зі своєю дружиною Феодосією. …