Устинівка (Кропивницький район): Історія
=== Заснування ===
Населений пункт заснований у 40-х роках XVIII століття переселенцями з Полтавської губернії. За легендою, назва селища походить від імені козака-першопоселенця Устина (Устима), що зі своїми синами біля обриву на території сучасної 9-ї сотні (в Устинівці досі зберігся поділ місцевості на сотні) посіяв хліб та посадив картоплю.
Існує народна легенда про заснування села: нібито зимівник Устим з своїми синами біля обриву на території сучасної 9-ї сотні посіяв хліб і посадив картоплю. Переконавшись у родючості ґрунту цієї місцевості, він переселився сюди, а за ним частина й других зимівників.
Станом на 1787 рік у казенному селі Устинівці Єлисаветградського повіту налічувалося вже 16 дворів з 52 мешканцями чоловічої статі.
У 1815–1820 роках в селі існувало 176 дворів з населенням 1180 чоловік, яке займалося в основному хліборобством та скотарством.
У 1828 році село стало поселенням 1-го Бузького уланського полку. Для поповнення штатного комплекту господарів та їх помічників сюди переселили багато жителів інших державних сіл Київської і Полтавської губерній. Вони теж були перетворені на військових поселенців і мусили забезпечувати провіантом постояльців, а також заготовляти сіно та овес для їх коней. У примусовому порядку жителі села обробляли так звані «громадські лани» майже весь тиждень, хоча мали на них працювати три дні. Кожен крок поселенця був під пильним наглядом керівництва.
З ліквідацією військових поселень наприкінці 50-х років XIX століття місцевих мешканців знову було переведено на становище державних селян. Для них виділили 9226 десятин землі. 1859 року в селі було 366 господарств, де налічувалося 1394 жителі чоловічої статі. На 1885 рік, коли селян перевели на викуп, з 718 дворів 50 зовсім не мали землі, в 4 було від 4 до 6 десятин, у 342 — від 6 до 11 десятин, у багатьох не вистачало тягла та реманенту. 300 бідняцьких та середняцьких дворів обробляли свої наділи, вдаючись до супряги, 140 — найманою тягловою силою. На все село налічувався 341 плуг. Збирали врожай серпами та косами — не було жодної жатки. Молотили ціпами та ручними молотарками — «душогубками», на яких 8 чоловік за день обробляли 20 кіп хліба. Водночас кожна з 74 багатих селянських родин засівала по 16—50 і більше десятин. Всі вони орендували землю у навколишніх поміщиків та місцевих бідняків, які не мали змоги обробляти її. Заможні господарства мали 4 парові і 16 кінних молотарок, у кожному з них було від 3 до 18 голів робочої худоби. Багаті селяни збудували промислові підприємства: 5 кузень, 41 вітряк, олійню.
Наявність місцевих та великий приплив заробітчан з центральних губерній Росії призвела до того, що Устинівка стала одним з великих ринків робочої сили Єлисаветградського повіту. У 1885 році за повний світловий день плугатар одержував 35 коп., косар — 60, сівач — 64, погонич — 15 коп. Ще менше заробляли підлітки та жінки. У 1880-х роках тут двічі на рік збиралися ярмарки і щотижня — базари. Торгували на них сільськогосподарськими продуктами, предметами побутового вжитку та знаряддями праці.
У 1895 році село стало волосним центром (до цього входило до Седнівської волості). На той час тут налічувалося 849 дворів, у яких мешкало 4686 чоловік.
Дореволюційна Устинівка забудовувалася безладно, мала довгі вулиці (до 9 км). Серед землянок, вкритих соломою або очеретом, виділялося кілька кам'яних споруд: церква, будинки купців.
До кінця XIX століття медичної допомоги населення не одержувало. …