Поліське (смт): Історія
Давні люди на території Поліського району жили ще в дольодовикову епоху. Зокрема біля села Діброва знайдена стоянка неоліту[джерело?].
Біля Поліського розташована система насипних оборонних валів, яка відома під назвою Кобилячі гори. Не зважаючи на знахідки кісток та зброї, інформації коли вони були насипані знайти не вдалося.
Одна з перших писемних згадок про поселення з'являється у 1415 році під назвою Хабне[джерело?]. На офіційному сайті Поліського району датою заснування вважають 1215 рік.
Територіально містечко належало до тих руських земель, що після занепаду Київської Русі потрапили під владу Великого Князівства Литовського. Після Кревської унії і шлюбу литовського князя Ягайла з польською принцесою Ядвігою, Хабне у складі інших литовських земель, увійшло до союзної держави Річ Посполита. Після Люблінської унії польські впливи на Поліссі посилилися. Зокрема за перехід в католицизм шляхта отримувала пільги.
Після визвольної війни, яку очолив Богдан Хмельницький, за результатами Андрусівської унії в 1667 році Хабне залишилося в Речі Посполитій, а після другого поділу Польщі (кінець XVIII століття) перейшло разом з усім правобережжям України до Російської імперії. Таким чином, засноване за часів Київської Русі Хабне майже 400 років перебувало у Речі Посполитій і 190 років у Російській імперії та СРСР. Однак і після поділу Польщі у Хабному залишалися польські пани-землевласники. Для справедливості треба відзначити, що пани, володіючи частиною земель та кріпаками, все ж не мали впливу на більшість населення містечка, яке складалося з вільних козаків, поляків та євреїв-ремісників.
Історики вважають, що Хабне відігравало важливу оборонну функцію у Поліссі у XV і XVI століттях. Польський король Олександр Ягеллончик віддав Хабне своєму наміснику Семену (Сеньку) Полозу у 1494 році, який своєю чергою віддав містечко своїй доньці Фенні. У 1541 році були збудовані оборонні стіни навколо міста у зв'язку з постійними нападами татар. Оборонна стіна мала кілька башт, глибокий рів та інші необхідні укріплення і була постійно укомплектована гарнізоном вояків.
Завдяки покладам болотної залізної руди у другій половині XVI століття чорна металургія отримала розвиток у Хабне і навколишніх селах. Переважно з металу виробляли військове спорядження
Оборонний замок (імовірно район меблевої фабрики та СШ № 2) простояв до кінця XVI століття, але був зруйнований і пограбований не татарами, а повсталими козаками під проводом Северина Наливайка (1594–1596 років)[джерело?].
У XVIII—XIX сторіччі біля здебільшого єврейського Хабного процвітали кілька поселень. Замостя на лівому березі Ужа здебільшого населяли поляки. Слободу Радзивилівську (тепер район вулиць Воля та Пісок) — реєстрові козаки та поселяни. Ковтуб — кінець вулиці Воля та район біля автостанції та радгоспу Хабне — кріпаки пана, чий маєток був на території сучасного туберкульозного шпиталю.
У XIX сторіччі до Хабного приєдналися всі ці околиці і національний склад містечка урізноманітнився. З величезною любов'ю і гумором про Хабне на початку XX століття писав великий єврейський письменник Шолом-Алейхем. До Другої світової війни в містечку діяли 2 синагоги, 1 костел та 1 православна церква. Більшість споруд збереглися до кінця XX століття: костел — будинок піонерів, синагоги — СШ № 2. Дерев'яну церкву розібрали на початку 1960-х і на її місці збудували новий цех меблевої фабрики.
На середину XIX століття припадає розквіт промисловості містечка, вже діяла швейна фабрика пана Радзивілла (див. …