Думка
ДУМКА.
Тяжко-важко въ сви́ти́ жити
Сироти́ безъ роду;
Нема куды прихилиться, —
Хочь зъ горы та въ воду!
Утопився бъ молоденькій,
Щобъ не нудить сви́томъ;
Утопився бъ; тяжко жити,
И нема де ди́тись.
Въ того доля ходить полемъ,
Колоски збирае;
А моя де-сь ледащиця
За моремъ блукае.
Добре тому богатому:
Его люди знають; —
А зо мною зостри́нуться, —
Мовъ не добачають.
Богатого губатого
Ди́вчина шануе;
Надо мною, сиротою,
Сміеться, кепкуе.
«Чи я жъ тоби́ не вродливый;
Чи не въ тебе вдався;
Чи не люблю тебе щиро;
Чи зъ тебе сміявся?
Люби жь соби́, мое сердце,
Люби, кого знаешъ,
Та не смійся надо мною,
Якъ коли згадаешъ.
А я пи́ду на край сви́та....
На чужій сторонци
Найду красчу, або згину,
Якъ той листъ на соньци́.
Пи́шовъ козакъ сумуючи,
Ни́кого не кинувъ,
Шукавъ доли́ въ чужи́мъ поли́,
Та тамъ и загинувъ.
Уми́раючи, дивився,
Де сонечко сяе....
Тяжко-важко уми́рати
У чужому краю!
Т. Шевченко.
— Тарас Шевченко