Досвітні огні
Досвітні огні.
Ніч те́мна людей всіх пото́млених скрила
Під чорні, широкії крила.
Погасли вечірні огні,
Усі спочивають у сні.
Всіх вла́дарка ніч покорила.
Хто спить, хто не спить, — покорись темній силі!
Щасливий, хто сни має милі!
Від мене сон милий тіка....
Навколо темно́та тяжка,
Навколо все спить, як в могилі.
Роскинула те́мная ніч своі чари.
Нали́нули сни, мов ті хмари,
Мов чорниї хмари страшні.
І сняться мені все дивні́
Приви́ддя, непевниі чвари.
Приви́ддя лихі мені душу гнітили,
Повстати ж не ма́ла я сили…
Зненацька проміння ясне́
Од сну пробудило мене́. —
Досві́тні огні засвітили!
Досві́тні огні переможні, урочі
Прорізали темряву ночі,
Ще соняшні про́міні сплять, —
Досвітні огні вже горять,
То світять їх люде робочі.
Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!
Не бійся досвітньої мгли, —
Досвітній огонь запали,
Коли ще зоря не заграла.
З віконечок ллється стяга́ та просвітла, —
Одрадість у серці розквітла.
Огні золотиї мигтять,
Одважним промі́нням зорять,
Мов кличуть: до праці! до світла!
— Леся Українка