Тиша морська
1.
Тиша морська.
В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:
Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.
Певне, се країна світла,
Та злотистої блакіті,
Певне, тут не чули зроду,
Що бува негода в світі!
Тиша в морі… ледве-ледве
Колихає море хвилі;
Не колишуться од вітру,
На човна́х вітрила білі.
З тихим пле́скотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем, —
Вьється стежечка злотиста.
Править хтось малим човенцем
Стиха весла підіймає,
І здається, що з весельця
Щире золото спадає.
Як би я тепер хотіла
У мале човенце сісти
І далеко на схід сонця
Золотим шляхо́м поплисти!
Поплила б я на схід сонця,
А від схо́ду до захо́ду,
Тим шляхо́м, що проложило
Ясне сонце через воду.
Не страшні́ для мене вітри,
Ні підводниї каміння, —
Я про них би й не згадала
В краю вічного промі́ння!
— Леся Українка