Повій, вітре, на Вкраїну
8. (Пісня.)
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дївчину,
Де покинув чорні очи…
Повій, вітре, з полуночи.
Меж ярами там долина,
Там біленькая хатина;
В тій хатинї голубонька,
Голубонька-дївчинонька…
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постїль біла,
Постїль біла, дївча мила.
Повій, вітре, нишком-тишком
Над румяним, білим личком;
Над тим личком нахили ся,
Чи спить мила — подиви ся.
Як спить мила, не збудилась, —
Згадай того, з ким любилась,
З ким любилась і кохалась
І кохати присягалась.
Як забєть-ся їй серденько,
Як дївча зітхне тяженько,
Як заплачуть чорні очи,
Вертай, вітре, к полуночи!
А як мене позабула
І другого пригорнула,
То розвій ся край долини,
Не вертай ся з України…
Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце млїє,
Вітер віє, завіває,
З України не вертає.
— Степан Руданський