Човен
ЧОВЕН
Заграло, запінилось синєє море,
І буйнії вітри по морю шумлять.
І хвиля гуляє, мов чорнії гори
Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
За громом громи гуркотять.
І грає і піниться синєє море,
Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця,
Чого він під бурю поплив!
Ущухнуло море, і хвилі вляглися,
Пустують по піні мавки,
Опять забіліли, опять простяглися,
По морю кругом байдаки;
Де ж човен дівався, де плавле мій милий?
Мабуть він не плавле, бо он де по хвилі
Біліють із його тріски.
Як човнові море, для мене світ білий
Ізмалку здавався страшним;
Да як заховатись? не можна ж вік цілий
Пробути з собою одним?
Прощай, мій покою, пускаюсь у море!
І може, недоля і лютеє горе
Пограються з човном моїм.
— Євген Гребінка