Запоріжжя: Історія
=== До заснування ===
За свідченнями археологів, поселення на території сучасного Запоріжжя відомі з часів Середньостогівської культури (5 до — середина 4 тисячоліття до н. е.) — залишки давнього поселення було знайдено на північно-східному куті острова Хортиці. Інший відомий археологічний пам'ятник — вознесенський комплекс — кам'яна споруда, яку пов'язують із хозарами, булгарським ханом Аспарухом (VII століття), князем Святославом Ігоровичем (X століття).
За часів Київської Русі на території сучасного міста були переправи через Дніпро — це Крарійський та Кічкаський перевози на півночі і поселення Протолча на півдні острова Хортиця.
У 1103 році, в районі острова Хортиця, руські князі Святополк Ізяславич та Володимир Мономах завдали нищівної поразки половцям.
У XV—XVII століттях територія сучасного міста входила до Запорожжя — краю вольностей запорозьких козаків. Першою і єдиною Січчю, розташованою безпосередньо в межах сучасного міста, була Хортицька.
У 1552 році її заснував український шляхтич Дмитро Вишневецький (Байда) на острові Мала Хортиця. Однак у 1557 році її зруйнувало турецько-татарське військо.
1527 року кримський хан Сахіб Герай скаржився литовському урядові на черкаських та канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили «уходи», тобто займалися промислами, а рибу, хутра й мед вивозили на продаж у волості.
У другій половині 1570-х років XVI століття польський король Стефан Баторій проводив жорстку політику на підпорядкування Запорожжя польському урядові. Багаті угіддя приваблювали польських магнатів, які вдиралися в запорозькі володіння й спустошували «уходи», а запорожців брали в полон. З півдня їм постійно загрожували кочовики-татари. Тому, у зв'язку з посиленням наступу як польського панства, так і кримських татар, козаки згуртовувалися й створювали укріплені городи, або січі. Щоб підпорядкувати державі непокірних козаків і загарбати їхні землі, 1578 року Стефан Баторій зобов'язав усіх без винятку прикордонних старост «виганяти низовців з Дніпра». Але, оскільки козаки перебували під захистом таких природних укріплень, як Томаківка та навколишні річки й озера, здійснити наказ короля було неможливо.
На початку 1580-х років на Томаківщині вже існувала справжня Запорозька Січ як військова організація, в якій відбувалися січові збори, або кіш. На початку 1580-х років припадають згадки у джерелах про січову старшину та регалії найвищої влади, зокрема булаву гетьманську. Томаківська Січ приймала не лише селян, а й була центром, куди втікали бранці з ординського полону. Шляхтич Зборовський, який у 1580-х роках перебував на Томаківській Січі, свідчив про високу майстерність січовиків не лише у військовій справі, а й у виконанні пісень та грі на кобзі. На Січі не було ані феодальної власності на землю, ані кріпацтва. На роботу на Січі наймали, а панувало серед січового товариства побратимство, вірність матері-Січі та Великому Лугу. Поза Січчю водночас зростали зимівники, де мешкали власники рибних промислів, скотарі, мельники, шевці, рибалки, які в разі нападу кочовиків чи польської шляхти за наказом кошового отамана збиралися на Січ зі зброєю в руках і йшли у походи на Польщу, Крим, Стамбул визволяти з неволі своїх земляків.
У 1734—1775 роках територія Запоріжжя перебувала у складі Самарської паланки, а правобережжя — у Кодацькій паланці.
У 1770 році на місці сучасного Запоріжжя було закладено Олександрівську фортецю Дніпровської лінії. Її будівництво завершилося у 1775 році. …