Кременчук: Історія
Перші поселення на території сучасного Кременчука були у V—III тисячолітті до н. е.
Офіційною датою заснування Кременчука, за згадкою в хроніці Йоахима Бельського (який продовжував історичну працю свого батька Мартина Бельського), вважають 1571 (дату цю у XIX ст. спопуляризувала «Історія Малоросії» Миколи Марковича). У Бельського згадка Кременчука навіяна проєктом 1590 р., коли польський король видав наказ про побудову тут фортеці, куди також планували вивести козаків з Запоріжжя, аби менше конфліктували з турками.
З історіографії XIX ст. (за непідтвердженою джерельно згадкою литовського історика Теодора Нарбута) походить версія про заснування Кременчука (1390—1420 рр.) великим литовським князем Вітовтом.
Джерельно засвідчене безперервне існування Кременчука як повноцінного міста (а не осередку уходництва, згадуваного ще за ревізією Черкаського замку 1552 р.) лише з 1635 р., коли польський король Владислав IV Ваза надав йому магдебурзьке право.
Утім, деякі[які?] дослідники, відштовхуючись від археологічних даних про проживання людей на території сучасного Кременчука, відстоюють києворуський родовід міста.
Період кременчуцької історії з 1571 по 1764 роки з повним правом можна назвати козацьким, адже козаки від часів давнього Черкаського староства і до територіальних полків Гетьманщини (Чигиринського, Миргородського, Лубенського і Полтавського) лишалися на Кременчуччині провідною верствою населення.
Ще 1550 року відомий інтелектуал і патріот Великого князівства Литовського, який писав під псевдонімом Михалон Литвин, пропонував Кременчук під базу «річкових загонів», які здатні були ефективно заблокувати одну з популярних татарських переправ.
1561 р. черкаський староста князь Михайло Вишневецький разом зі своїм відомішим двоюрідним братом князем Дмитром Вишневецьким (Байдою) при Пивських Горах (себто на правому березі Дніпра проти гори Пивихи) розбив значний загін білгородських татар на чолі з Рудашем.
1590 р. королівський уряд видав Миколаю Язловецькому розпорядження про будівництво фортеці в урочищі Кременчука чи іншому зручному місці, куди мали переселити козаків з Запоріжжя, аби вони менше дратували турків. Хоча проєкт цей швидко заглух, але пам'ять про Кременчук як місце однієї з козацьких Січей зберігалася довго (ще наприкінці XIX ст. засвідчені фольклорні перекази про цей «первісний» осідок запорожців).
1625 року на Курукові або Крукові (тоді урочище на березі «озера» себто затоки-невеличкої притоки Дніпра) відбулася фінальна битва козацької війни з урядом Речі Посполитої, яка завершилася компромісом (Куруківська угода), що вперше узаконила постійний козацький реєстр (6-тисячний).
1635 року план Кременчуцької фортеці накреслив на місці французький військовий інженер Ґійом Левассер де Боплан, автор «Опису України». Особливе стратегічне значення Кременчука визначалося тим, що саме звідси Дніпро переставав розгалужуватись і плинув «єдиним коритом» до Запоріжжя (отже місце було зручним для нагляду за запорожцями, таким собі другим Кодаком). Відтак, не дивно що початок повстання під проводом Якова Острянина (Остряниці) 1638 р. ознаменувався захопленням Кременчука повстанцями-запорожцями.
1649 року Зборівський 40-тисячний реєстр затвердив Кременчук сотенним містечком правобережного Чигиринського полку. З 1661 по 1666 роки — центр Кременчуцького полку. Але з 1663 року, коли місто взяли штурмом (крім замку) та вирізавши приблизно три тисячі мешканців та спаливши війська гетьмана І. Брюховецького, місто занепадає. …